«Я повернулася додому… Навіщо?» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.75 € 29.96
 «Я повернулася додому… Навіщо?»

Заробітчанство – це завжди не від хорошого життя.

Фото pixabay.com.

 «Я повернулася додому… Навіщо?»

Раїса боялася їздити будь-куди. Навіть до райцентру їй важко було вибратися: дорога… Чи то кількість аварій, чи то кількість незнайомих людей лякали її. Тому коли після реформування фірми вона пів року пробула вдома без роботи і зрозуміла, що працювати потрібно їхати не в сусіднє село, а в сусідню державу, — ​її взяв відчай

Паніка ганяла Раїсу навколо власної хати то з граблями, то з городником, то з віником, але на душі від цього чистіше і спокійніше не стало. Чоловік Григорій то зникав кудись із дому на кілька діб або й тижнів, то знову повертався. Молодший син працював на постійній роботі, старший — ​якось епізодично, то там, то сям. Росли борги за квартиру, з одягом виручали подруги — ​їх четверо організувалось у такий собі «обмінник». Передавали одна одній ті речі, в яких уже самі не ходили з різних причин (з моди вийшло, стало мале і т. п.)

І все ж Раїса перемогла свої страхи і паніку. Зробила закордонний паспорт, через знайомих знайшла сезонну роботу в Польщі і поїхала. «Я ненадовго», — ​заспокоювала себе. «Ненадовго» перетворилося на 5 років. Пощастило з працедавцями. Запрошення їй робили спочатку піврічні, потім річне і останнє — ​на 3 роки. Швидко сплинув час, і вирішила Раїса, що пора повертатися додому, тим більше, син повідомив, що батько привів у хату «собі жінку».

У з’ясуванні стосунків промайнуло два місяці. Коли трохи заспокоїлися всі шторми, подумала Раїса про роботу. Але тут — ​новий сюрприз. За пів року їй мало виповнитися 55. Ця магічна цифра впливає на працедавців чудодійно: відразу почали розказувати про якісь такі обов’язки, які до роботи стосунку не мали, і закінчувалося все чемними фразами «Ви подумайте» і «Ми передзвонимо».

Але тут знайома порадила: «Йди в центр зайнятості, ти ж колись добре шила, тобі там точно допоможуть!».

Наостанок Раїса запитала про зарплату і… Холодний душ реальності дав їй зовсім інше розуміння ситуації: її тут ніхто не жде — ​ні вдома, ні в центрі зайнятості.

Оптимізм Раїси лопнув, як мильна булька, після перших трьох хвилин розмови.

— Отже, ви 5 років не працювали… Хочете підвищити кваліфікацію або кошти на підприємництво… Коштів, на жаль, уже нема — ​цього року поки що програма профінансована тільки на 30%. Підвищення кваліфікації на курсах пів року — ​вас влаштовує?

— Які пів року?! Мені потрібно вже!

— Ви подумайте. Підіть поки що за ось цими направленнями. Там вакансія ще відкрита.

А наостанок Раїса запитала про зарплату і… Холодний душ реальності дав їй зовсім інше розуміння ситуації: її тут ніхто не жде — ​ні вдома, ні в центрі зайнятості. Усвідомила, що в чужій країні почувала себе більш захищеною, в безпеці.

Задзвонив телефон. Пан Адам, ніби відчувши її тривогу, одразу після привітання запитав:

— Роботу вдома вже маєш? Чи можеш приїхати до нас?

— Мені вже як їхати, то надовго, — ​у безнадії відповіла Раїса.

— То й добре, — ​почула в трубці. — ​Зробимо карту побиту, а праця вже чекає тебе!

Два дні Раїса вичитувала про карту побиту, бо розуміла тільки те, що йдеться фактично про постійне проживання в Польщі, — ​тобто про повний переворот у житті. Цього вона не планувала. Однак господарі, в яких працювала минулі роки, запропонували повну підтримку в усіх питаннях: прописка, заява власника житла, дозвіл проживання іноземцю, житло, робота, харчування, страховка або страховий поліс.

І Раїса відважилася. Поїхала з біо­метричним паспортом, а після подачі документів на карту сталого побиту 8 місяців чекала рішення. Весь цей час працювала і жила у господарів, в паспорті мала лише спеціальний штамп, який давав їй право перебувати і працювати в Польщі.

Скільки сліз виплакала, хвилювань пережила Раїса, опановуючи мову, навчаючись на курсах офіс-менеджера, — ​тільки їй та Богові відомо. І ось — ​картка постійного проживання у неї в руках.

— Чи не простіше було вийти заміж і позбавити себе зайвих тривог? — ​підсміювалася при зустрічах землячка Лариса, яка одружилася з поляком і вже 15 років господарює разом із чоловіком у Польщі.

— Як кому вдається, — ​відмахується Раїса і біжить до роботи, якої у неї багато. А як вона хвацько водить різні авто: і легковик, і бус, і навіть трактор!

— У мене таке враження, що тут я по-справжньому вдома, — ​каже жінка. — ​Мені тут спокійно на душі. І немає сумнівів щодо того, навіщо я сюди повернулася.

Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.