«Сам ти роззява!», або, що робити, коли діти не миряться - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 33.41
«Сам ти роззява!», або, що робити, коли діти не миряться

Їхню непосидючість можна сприймати як ваду або як родзинку.

Фото myjane.ru.

«Сам ти роззява!», або, що робити, коли діти не миряться

— Мамо, він обзивається! — Мамо, ти би бачила, як вона компот порозливала. Справжня роззява! — Сам ти роззява… Надзвичайно важкий та емоційний діалог, який непросто перервати і який, здається, множиться у період карантину з геометричною прогресією. Часу ж бо доволі для усього

…«Давайте–но, спокійніше. Зменшуйте гучність, приберіть образи, а тоді з’ясовуйте стосунки», — ​це мій проголошений текст. Старшенький іронізує, зауважуючи, що мама вмикає психолога, бо начиталася книжок. Я не заперечую і, коли він іде, зовсім не психологічно шепочу заплаканій дочці, що хай–но ще кілька років і брат підросте та не буде таким запальним щодо дрібничок. А поки набираємося терплячості.

З того, що начиталася про боротьбу між дітьми останнім часом, — ​про дії мам і тат у ситуації, коли серед дітей є любимчики (чи ті, з ким емоційно комфортніше), а є інші. Об’єктивна проблема. Друга–подругу, чоловіка–дружину можемо обрати, відчуваючи психологічну сумісність. А якщо серед дітей є такі, що бачиш: він — ​камінь, а ти — ​коса? Такі, з якими кожна розмова починається «по–доброму», а завершується сваркою? Ця дитина така ж дорога, як інші, але дуже вже «кактусна». Так склалося, що подібну школу я пройшла, та є ще й університет! Навчання важке, але можливе. Головне, що допомагає, — ​з усіх сил старатися не порівнювати «героя» з іншими дітьми. (Це «залізне» правило погане тим, що навіть не помічаєш, як його порушуєш). А ще дуже виручає звичка не дозволяти собі реагувати на якісь слова чи вчинки одразу. Хочеться спалахнути, але налаштовуєшся: зараз мені захочеться сказати все, що думаю, та я цього не робитиму. Це легше тепер, коли синові за 18, коли бачиш дорослу людину. Якби ж мій сьогоднішній навик та закинути на років сім назад… Тоді народилася доня, і я так раділа, що маю ще одну жіночу душу в сім’ї. А в сина тим часом зростали ревнощі, помножені на мамину недосвідченість. При тім я з усіх сил старалася, щоб діти почувалися рівними. А виявляється — ​є пряміша дорога.

Дуже виручає звичка не дозволяти собі реагувати на якісь слова чи вчинки одразу.

Американські психологині Адель Фабер і Елейн Мазліш, які вислухали історії тисяч батьків і написали про це книгу «Брати й сестри. Як допомогти вашим дітям жити дружно», дають мамам і татам дуже цікаву пораду: не бути одержимими рівністю й справедливістю. Умовно кажучи, якщо купуєте одному футболку, то не обов’язково брати ще й другому. Нашим таким різним дітям потрібне інше: індивідуальний підхід. Комусь важливо, щоб з ним говорили, комусь — ​щоб поважали прагнення усамітнитися, іншому достатньо обіймів, але наодинці.

Маєте нагоду ділитися прикладами з життя — ​пишіть за електронними адресами okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com, поштова адреса є в газеті.

Оксана КОВАЛЕНКО,
мама


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.