А казали: «Він такий тихий, нерішучий, навіть мухи не скривдить».
Наречена зникла перед весіллям
Це сталося на початку 1990–х на Житомирщині. Дівчина поїхала запрошувати рідну тітку на урочисту подію й на зворотній дорозі десь пропала. Знайшли її аж через два місяці…
Після літньої сесії Оксана повернулася в рідне село й заявила батькам, що виходить заміж. Найбільше переживала мама, адже їхня одиначка — ще зовсім дитина, встигла закінчити лише два курси аграрного університету. Але дівчина із захопленням розповідала про свого коханого — одногрупника Миколу: уважний, добрий, чуйний.
На мамине запитання про старшого на кілька літ сусіда Сергія, адже юнак явно не байдужий до неї, Оксана лише махнула рукою: «Він такий несміливий і нерішучий. Боїться навіть узяти мене за руку».
Звістка про те, що Оксана виходить заміж, приголомшила Сергія. Він вважав її своєю. Адже вони стали регулярно бачитися, коли вона пішла в десятий клас. У їхньому селі була школа–дев'ятирічка, тому здобувати середню освіту учні їздили за 10 кілометрів у районний центр. Якось хлопець підвіз сусідку до міста стареньким батьковим «Мерседесом», і з тих пір їхні дороги часто перетиналися. Сергій їздив на роботу у райцентр. Працював у приватній фірмі, яка встановлювала металопластикові вікна та двері. Два роки юнак возив Оксану в школу, але не робив жодних натяків. Вона вважала його своїм другом.
Коли в селі дізналися, що дочка агронома навчається в університеті, Сергієва мама сказала: «Дивися, синку, бо знайде Оксана в столиці якогось кавалера». На ці слова хлопець лише кинув фразу, аж злякав матір: «Вона все одно буде моєю!».
Дівчина стала студенткою й поїхала в Київ. Коли в селі дізналися, що дочка агронома навчається в університеті, Сергієва мама сказала: «Дивися, синку, бо знайде Оксана в столиці якогось кавалера». На ці слова хлопець лише кинув фразу, аж злякав матір: «Вона все одно буде моєю!».
Влітку до Павленків приїжджав у свати із сусідньої Рівненської області Микола з батьками. Домовилися про весілля на першу неділю вересня. Розпочалися приємні клопоти: молодята купили обручки, Оксана вибрала оригінальну весільну сукню.
За 2 тижні до урочистої події дівчина поїхала маршруткою у віддалене поліське село запрошувати на весілля батькову сестру — тітку Катерину. І… зникла.
Коли дочка не повернулася додому ввечері, стривожені батьки зателефонували на автостанцію. Їм сказали, що вечірнього рейсу не було, бо зламався автобус. Приїде вранці, вирішили вони. Але коли наступного дня Оксана не повернулася — забили на сполох. Вирушили до тітки Катерини, а вона приголомшила їх: Оксана була в неї, але ще в обід пішла на трасу — три кілометри, не чекаючи вечірнього рейсу. «У мене багато справ», — такими були її останні слова.
«Може, вона у Миколи?» — не втрачали надії батьки. Зателефонували до сватів, і через кілька годин у село примчав схвильований наречений. Написали заяву в міліцію, розпочалися пошуки, але безрезультатно.
З відчаю мати звернулася до гадалки. Ворожка впевнено сказала: «Вона мертва, знаходиться у воді, задушив її чоловік, якого ви часто бачите». Батьки перебрали всіх знайомих — не було у їхньої дитини ворогів. Через два місяці у сусідньому районі в річці знайшли тіло Оксани. Якийсь нелюд замордував і втопив.
У труну поклали весільну сукню, про яку вона так мріяла. Зійшлася молодь із навколишніх сіл. Змінюючи один одного, хлопці несли труну на руках до цвинтаря, розташованого далеко за селом. Лише Сергій не давав нікому себе змінити, він ніби закам'янів.
Порушили кримінальну справу, але слідство зайшло в тупик. Допитували родичів, сусідів, односельчан. Викликали й Сергія. Ще й батьків Оксани запитували, чи не підозрюють вони юнака, на що мама відповіла: «Він такий тихий, нерішучий, навіть мухи не скривдить».
Батько взявся сам шукати вбивцю дитини. Він поїхав до сестри у село, де востаннє бачили живою Оксану. Ходив із хати в хату й розпитував людей. Вже майже втратив надію, коли одна жіночка згадала: «Того дня до мене з міста приїжджала дочка. Вона йшла пішки з траси, бо не встигла на нашу маршрутку. То, може, щось бачила…».
Чоловік подався до тієї дочки. «Я була якраз біля фігури, а метрів за п'ятдесят на повороті сідала в жовту машину якась дівчина. Може, то була ваша Оксана?». Батька ніби вдарило струмом. Пригадав слова ворожки, а жовтий «Мерседес» і сусіда Сергія він і справді бачив по кілька разів на день. Ось тобі тихенький та несміливий. Коли Павленко з міліціонерами зайшов у хату, з болем запитав убивцю: «За що?». Той лише промимрив: «Оксана обіцяла, що буде моєю…».
***
На суді Сергій щиросердно каявся й зізнався, що зовсім не збирався вбивати дівчину. Вистежив того дня, коли вона їхала до тітки і підібрав на трасі. Пропонував вийти за нього заміж, на що Оксана відповіла: «Сергію, де ти був раніше, я вже вагітна від Миколи і люблю його». Тоді на нього ніби щось найшло — і він накинувся на дівчину.
Костянтин МОРОЗ.
