Курси НБУ $ 39.79 € 42.38
Улюблена справа заміняє їм ліки

Навіть у скрутні часи чарівні луківчанки Віра Коваль та Віра Марчук не втрачають оптимізму.

Фото Галини СВІТЛІКОВСЬКОЇ.

Улюблена справа заміняє їм ліки

Цих талановитих, непосидючих, активних у громадському житті жінок із однаковим життєствердним ім’ям знають не тільки в Лукові, що на Турійщині. Віра Михайлівна Коваль — ​знана на Волині коровайниця, Віра Миколаївна Марчук — ​уміла вишивальниця. Обидві — ​берегині чудових родин, разом співають у фольклорному гурті «Калинонька», плетуть маскувальні сітки для бійців на Сході й випромінюють тепло сердець

Мали бути трактористками, а стали хористками

— Пригадую, дали мені новенького ЮМЗ, бо в ті часи була мода, щоб жінок до техніки заохочувати. Я справлялася. Але доручили працювати з отрутохімікатами. Пропахну за день аміачною водою, прийду додому, а мати плаче: «Пропадеш від тієї хімії. Не буду дитини глядіти!». Мусила розрахуватися, — ​розказує Віра Михайлівна Коваль.

Її подруга розмову з усміхом підхоплює:

— Я на тракторі не робила, хоч теж курси закінчила. Правда, мотоциклом гасала. Майже 40 літ відпрацювала в Луківській тублікарні. А стажу маю знаєте скільки? 74 роки, якщо враховувати шкідливість. Шкода тільки, що на розмір пенсії це не вплинуло, бо ж могла б стати багачкою. А туберкульозу я не боялася. У моєї прабабусі два чоловіки померли від цієї хвороби, а вона не заразилася, ще й утретє заміж вийшла. Тому я завжди була впевнена у своїх добрих генах…

А ще обидві мої співрозмовниці отримали у спадок любов до пісні. Понад 20 років тому вони прийшли у фольклорний ансамбль «Калинонька», що створений у Луківському Будинку культури. Тоді були наймолодшими учасницями, нині — ​найстарші. Але коли виходять на сцену, забувають і про літа, й про хвороби.

Найважче було, зізнається Віра Миколаївна Марчук, коли почав «сідати» голос. Зверталася до отоларингологів — ​марно. Терапевти діагностували хронічний бронхіт, лікували, але жінці щораз важче було не те що співати, а й говорити. Лише коли потрапила на прийом до ендокринолога обласної клінічної лікарні Людмили Корніюк, знайшли причину — ​захворювання щитоподібної залози. Перенесла операцію з її видалення, запаслася гормональними препаратами — ​і знову змогла співати.

— Найголовніше — ​знайти лікаря–професіонала, довіритися йому. Коли я мала мікроінсульт, мене рятувала Надія Малімон. Завжди згадую її у своїх молитвах. Було страшно стати безпомічним інвалідом, але Надія Іванівна виходила. Стаю місити тісто на коровай — ​їй у думках дякую. А ще дуже важливо не впасти духом, як біда притисне. Коли мені тяжко, стараюсь бути поміж людей, — ​ділиться своїм рецептом одужання Віра Михайлівна.

«А секрет простий: не зациклювалася на хворобах»

— Вироби наших талановитих майстринь у всіх викликають захоплення під час фестивалів народної творчості. Михайлівна пече смачні короваї, що виглядають як витвори мистецтва. Миколаївна — ​чудова вишивальниця. Ці жінки — ​гордість нашої громади, — ​хвалив своїх землячок селищний голова Анатолій Климук.

— Дочки, чоловік мені часом кажуть, аби себе пошкодувала, бо ж то нелегкий труд. А мене тягне до тіста, до печі. Особливо люблю фантазувати з оформленням короваїв. Якось спекла весільний хліб у вигляді корзини з грибочками для когось із родичів. На той час то була дивина. Стали сусіди, знайомі просити, щоб і їм щось оригінальне придумала. Так і стала коровайницею. Люблю щось творити. Дітям пташечки навесні випікаю, а до річниці Голодомору зробила символічний снопик золотого колосся з тіста, — ​показує фотографії своїх виробів, а ще — ​грамоти й подяки Віра Михайлівна.

Дарма, що мусить ходити з паличкою. Лікарі рекомендували операцію із заміни кульшового суглоба на штучний. Та це — ​дорогий вихід із ситуації. Тамує біль ін’єкціями й улюбленою справою. Непосидюча вдача бере гору над болячками. Ось жінка на фестивалі короваїв у Володимирі–Волинському, на цьому знімку вона поруч зі співачкою Ніною Матвієнко, а тут — ​із її донькою Антоніною як учасниця творчого проєкту «Свої».

Дуже важливо не впасти духом, як біда притисне. Коли мені тяжко, стараюсь бути поміж людей.

У Віри Миколаївни «колекція» нагород не менша. Скільки вишила рушників, точно сказати не може. Замолоду творила весільні обереги для трьох дітей та їхніх половинок, потім — ​для семи онуків, а тепер уже й для правнуків. Усі мають по декілька вишиванок від мами й бабусі.

— Сорочок і блуз більше ста вишила. Голка й нитка заміняють ліки. Коли мені робили операцію на серці, то дивувалися, як я з такою серйозною вродженою вадою змогла дітей народити, працювати, дожити до поважних літ. А секрет простий: не зациклювалася на хворобах. Хоч і мала їх багато, перенесла кілька хірургічних втручань, але завжди раділа життю, — ​каже жінка.

За роки щирої дружби обидві Віри стали посестрами. Єднає їх дух патріотизму, любов до України, до людей. Згадують, як разом із молоддю плели маскувальні сітки для бійців, брали участь у тематичних вечорах. Жартома називають себе «хакерами»: в час карантину щодня спілкуються у соціальних мережах. Чекають, коли відновляться заняття в Університеті третього віку, а поки — ​пораються на городах і у квітниках, печуть паски й готуються до Великодня.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel