Чи справді тепер можна йти до лікарні без гаманця? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.38 € 33.43
 Чи справді тепер можна йти до лікарні без гаманця?

«Реформа охорони здоров’я – необхідний і невідворотний процес. Але нині ситуацію ускладнює ще й COVID-19», – стверджує Ігор Ващенюк.

Фото 12kanal.com.

Чи справді тепер можна йти до лікарні без гаманця?

З 1 квітня розпочали впровадження другого етапу медичної реформи. Держава пообіцяла, що оплачуватиме надані пацієнтам медичні послуги. Але, як виявилося, це не означає, що всі лікувальні заклади процвітатимуть, а хворим не доведеться розкошелюватися. Про нововведення і труднощі, з ними пов’язані, бесідуємо з начальником управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації Ігорем Ващенюком

«Не все гладко, попереду — ​робота над помилками»

Iгоре Степановичу, комунальні медичні підприємства нашої області узаконили стосунки з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Отже, взявши скерування у свого сімейного лікаря до потрібного спеціаліста, можемо їхати у будь–який заклад? І там ніхто не скаже, що потрібно заплатити за обстеження, докупити медикаменти?

— Так, людина має право обирати, до кого йти на консультацію чи на операцію, а Cлужба здоров’я заплатить гроші за надані послуги тій лікарні, до якої ви звернетеся. Усі комунальні заклади уклали договори з НСЗУ і вони тепер зацікавлені якісно обслуговувати, адже більше пацієнтів — ​більше коштів. Це ​перевага, яку дає медична реформа. Але, на жаль, того фінансового ресурсу, який виділяє НСЗУ лікарням, недостатньо, щоб усі послуги були стовідсотково безоплатними. Коштів не вистачить. Про це неодноразово говорили керівники закладів на різних нарадах. Необхідно шукати якийсь вихід: чи зменшувати кількість послуг у межах того чи іншого пакета, чи офіційно вводити механізм співоплати.

Кажуть, до тарифів за медичні послуги не включено вартість ліків та витратних матеріалів. Отже, цей тягар із пліч хворих не знято?

— Є багато державних програм, у рамках яких передбачено забезпечувати пацієнтів медикаментами коштом бюджету. Але, на жаль, зараз гарантувати, що всі хворі зможуть одержати безоплатні ліки, важко. Надзвичайна ситуація, пов’язана з пандемією
COVID –19, вимагає значних ресурсів.

Не всі волиняни змогли підписати декларації з сімейними лікарями. Що їм робити?

— Вони можуть лікуватися у стаціонарі, але їм доведеться сплатити вартість наданих послуг із власної кишені. Якщо пацієнт перебуває у невідкладному стані, він матиме змогу безкоштовно викликати «швидку». Також без направлення сімейного лікаря можна буде прийти на прийом до гінеколога, психіатра, нарколога. Але, щиро кажучи, я не розумію тих людей, які досі не уклали декларацій.

Але ж сімейних лікарів у деяких районах не вистачає, а ті, що є, вже набрали по 2 тисячі осіб.

— Можна підписати угоду з луцьким чи навіть столичним лікарем. Так, ви не зможете з ним часто фізично контактувати, але є багато послуг, які сьогодні можна отримати дистанційно. Можна проконсультуватися, одержати електронний рецепт на «Доступні ліки», а головне — ​скористатися програмою державних медичних гарантій. Бо якщо особа не значиться в електронній системі, кошти за нею не підуть.

Наша читачка скаржиться: хотіла б лікувати хворе коліно в обласній лікарні, а сімейна лікарка каже їй їхати в районну.

На жаль, того фінансового ресурсу, який виділяє НСЗУ лікарням, недостатньо, щоб усі послуги були стовідсотково безоплатними. Коштів не вистачить.

— Таке порушення може траплятися там, де первинна і вторинна ланки медицини працюють в одній структурі — ​територіальному медичному об’єднанні. Спрацьовує фактор зацікавленості керівника, щоб більше хворих скеровували у свою лікарню. Але згідно з чинним законодавством такі дії недопустимі. Сімейний лікар не має права диктувати, де людині лікуватися. Звичайно, нині, коли другий етап медреформи тільки стартував, не уникнути труднощів, непорозумінь, як завжди буває у перехідний період. Не все гладко, але попереду — ​робота над помилками.

Як бути тим, хто опинився на «голодному пайку»?

Нещодавно ЗМІ оприлюднили звернення колективу Волинського обласного фтизіопульмонологічного медичного центру до Президента України. Це — ​крик душі працівників закладу, якому значно зменшили фінансування. До речі, ми ще в лютому передбачали подібний розвиток подій у публікації «Такій реформі радіє хіба що паличка Коха». Як тепер зберегти протитуберкульозну службу в умовах безгрошів’я?

— Я вважаю, що потрібно вживати заходів на державному рівні. Адже така ж ситуація, як у нас, склалася у всіх протитуберкульозних закладах України. На мою думку, потрібно зважати на стан захворюваності на туберкульоз, на рівень свідомості наших пацієнтів, яких небезпечно переводити сьогодні на амбулаторне лікування. У нашій області саме в цій службі за останні два роки було дуже багато зроблено для оптимізації видатків, тому теперішнє зменшення фінансування й викликало таку реакцію колективу.

Ви маєте на увазі закриття протитуберкульозних відділень (лікарень) у районах, скорочення майже половини працівників? І те, що в НСЗУ ніхто цього не оцінив?

— Я вважаю, що ми зробили правильно, сконцентрувавши лікування хворих на туберкульоз в одному базовому центрі в Луцьку. Він краще оснащений, забезпечений спеціалістами. Сьогодні не потрібно утримувати велику мережу протитуберкульозних закладів, бо змінилися схеми лікування, ніхто зараз хворих не тримає у стаціонарі 6–9 місяців, як раніше. Але те, що і після проведення оптимізації обласний фтизіопульмонологічний центр не одержує достатньо коштів для нормального функціонування, потрібно виправляти.

Як відомо «сокира недофінансування» зависла і над багатьма іншими закладами: хоспісами, психіатричними і навіть інфекційними лікарнями. Виходить, потрібна була пандемія, щоб у НСЗУ зрозуміли важливість цієї служби?

— Є заклади, які необхідно утримувати в стані готовності незалежно від того, завантажені вони чи ні. Бо оперативно збудувати новий госпіталь у період епідемії, як це зробили в Китаї, в нас неможливо. Тому до інфекційних лікарень має бути особливий підхід. Навіть якщо нема пожежі, це не означає, що не потрібно утримувати пожежну охорону.

Обурює людей і те, що держава вирішила зекономити на своїх захисниках, маю на увазі пацієнтів обласного шпиталю ветеранів, який теж із початком медичної реформи опинився на «голодному пайку».

— НСЗУ підходить до фінансування госпіталю так, як до інших закладів: оплачує вартість медичних послуг, а вона має бути однаковою для всіх. Але потрібно враховувати, що йдеться про особливу категорію пацієнтів, яким госпіталь надавав допомогу, що пакетами медичних послуг у рамках програми державних гарантій не передбачена. Тут і зубопротезування, і фізична реабілітація, і психотерапія, й інші специфічні методи лікування. Адже люди, які повернулися з війни, страждають від посттравматичного синдрому, мають багато інших проблем зі здоров’ям. На мою думку, НСЗУ має встановити коригуючий коефіцієнт для збільшення тарифів для таких закладів. Повинні підключитися до фінансування і міністерства, що опікуються ветеранами та питаннями соціального захисту.

Є загроза, що в багатьох лікарнях, де очікували з 1 квітня підвищення зарплат, розчаровані працівники звільнятимуться. Чи можна сподіватися, що лікувальні заклади одержать якусь підтримку з обласного бюджету?

— Ми сподівалися на це, але коронавірусна інфекція внесла свої корективи. Нині зусилля зосереджені на лікуванні хворих із COVID–19, на боротьбі з поширенням цієї недуги. Тому треба з розумінням ставитися до теперішніх труднощів. Я сподіваюся, що на державному рівні буде вжито заходів, щоб врегулювати ситуацію з фінансуванням. Попри все, вважаю, що реформу охорони здоров’я потрібно проводити, бо стара система не влаштовувала ні медиків, ані пацієнтів. Поступово все налагодиться, головне — ​не опускати руки.