«Багато втратили всі, хто не об’єднався ще в 2015-му» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.09 € 30.69
«Багато втратили всі, хто не об’єднався ще в 2015-му»

Світлана Сидорук у самоврядування прийшла понад 20 років тому.

Фото Людмили ШВОРАК.

«Багато втратили всі, хто не об’єднався ще в 2015-му»

Так вважає голова Сошичненської ОТГ Камінь-Каширського району Світлана Сидорук, з якою розмовляла наш кореспондент. За словами Світлани Макарівни, за п’ять років мали б додаткові ресурси й реалізували б не один цікавий проєкт

«Мені дуже потрібна моя громада, а я, сподіваюсь, — ​їй»

— Пані Світлано, ви понад десять літ були головою Карасинської сільради. Вже мали досвід і багато що тут зробили. А ще в останні роки вас у регіоні знали як помічника народного депутата Ірини Констанкевич. Веду до того, що мали авторитет, і можна було б спокійно далі працювати. Але ж ні — ​з’явилася мрія стати керівником ОТГ. Як ви зараз бачите пройдений шлях до здійснення задуманого?

— У місцеве самоврядування я прийшла в 1998 році — ​стала депутатом Карасинської сільської ради. Скажу, що з дитинства, юності була громадською активісткою. Коли з дипломом Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки прийшла на роботу в школу, то мені більше подобалося бути не вчителем історії, а класним керівником. Для мене важливо було допомогти кожній дитині розкрити себе, пізнати світ, навчитися його любити і творити в ньому. Бажання змінити світ навколо себе, об’єднувати в цьому людей підштовхнуло мене перший раз у 2002 році балотуватися на посаду сільського голови. Люди підтримали. Це було нелегко, але мені подобалося, бо ти працюєш і змінюєш громаду на краще. Тепер я можу впевнено сказати, що за три каденції в Карасинській сільраді зроблено багато. І це можуть засвідчити люди, яким і тепер служать капітально відремонтовані чи заново відкриті соціальні об’єкти, зокрема, дошкільні навчальні і культосвітні заклади, впорядковані дороги та освітлені вулиці…

Робота помічника-консультанта народного депутата України Ірини Констанкевич — ​величезний досвід, отримання нових знань, спілкування з людьми, які дали безцінний дар — ​свої знання, напрацювання саме в місцевому самоврядуванні. Завжди буду дякувати за це чудовій людині, справжньому народному обранцю (кажу це не як помічник, а як сільський голова колишній і теперішній), який жив і живе щоденно життям своїх виборців, всій команді. Коли ЦВК оголосила вибори в Сошичненську ОТГ, захотілося повернутися в громаду, Ірина Мирославівна це зрозуміла. Мені дуже потрібна моя громада, а я, сподіваюсь, — їй.

«Ми разом робимо перші кроки. Вони важкі і легкі одночасно»

— Слідкуючи за сайтом громади, який з’явився відразу після створення вашої ОТГ, можна зробити висновок, чим вона живе. Хотілося б від вас почути про наболілі проблеми: що треба зробити, враховуючи побажання людей, що вже зроблено?

— У селі Запруддя, наприклад, торік закрили ФАП. Уже на першій сесії ми прийняли рішення про створення медичного пункту тимчасового базування, погодили графік роботи медпрацівника, і з лютого він став працювати. Розробляємо документи на капітальний ремонт цього приміщення, є плани щодо його використання в подальшому в галузі охорони здоров’я. Плануємо використати на ремонт інфраструктурну субвенцію, яку обіцяє держава… Обговорили на громадських слуханнях, а також з депутатами, членами виконкому, громадською радою інші важливі об’єкти в кожному населеному пункті: добудову корпусу початкових класів в Сошичному, вуличне освітлення в селах Карасин, Карпилівка. Затвердили порядок надання земельних ділянок, шукаємо джерела наповнення власного бюджету (ведемо діалог з лісогосподарськими підприємствами, які здійснюють свою діяльність на землях нашої громади, з місцевими підприємцями). Прийняли програму поводження з твердими побутовими відходами — ​будемо всі разом працювати над тим, щоб територія нашої громади була чистою і привабливою.

Я — ​вчитель, тому моє покликання —навчити, працюючи, і при цьому сама постійно вчуся.

— В одному з інтерв’ю ви говорили, що Сошичненська ОТГ — ​це ніби ваше дитя, яке потрібно навчити ходити, говорити, творити. За ці місяці, які минули на новій посаді, що можете сказати — ​наскільки важко це «дитя» робить перші кроки? А, може, навпаки — ​легко?

— Я — ​вчитель, тому моє покликання — навчити, працюючи, і при цьому сама постійно вчуся. Так, для мене Сошичненська ОТГ, як дитя. Ми разом робимо перші кроки. Вони і важкі, і легкі одночасно. Депутати набувають нових навичок і хочуть працювати, половина з них обрані вперше, є і з досвідом. Мені комфортно працювати в команді працівників виконавчого комітету, керівників установ і релігійних громад, власників різних закладів — ​це відповідальні люди.

— Яка все-таки головна проблема, від вирішення котрої значною мірою залежить подальша робота громади?

— Це те, що відсутні прямі бюджетні відносини. Ми в цьому процесі залишилися як окремі сільські ради, частина наших коштів надходить у районний бюджет і надалі.

— Чи є розуміння з боку людей? А воно, напевно, з’являється тоді, коли члени громади бачать, що враховуються їхні інтереси, що об’єднання дає їм якісь плюси.

— Розуміння буде, якщо ти стараєшся працювати разом із людьми, коли вони не просто споглядають, а беруть безпосередню участь в усьому, що відбувається в громаді. Простіше інколи стати і зробити самому, але правильніше організувати роботу колективну, створювати якусь послугу, продукт разом. Хоч завжди знайдуться ті, хто буде думати лише про свій особистий інтерес і навіть просто шкодити тому, що є спільне, громадське. Завдання голови, депутатів, активістів — залучити до вирішення питань громади якомога більше людей. Це запорука успішного розвитку.

«Більше б нам куркулів-фермерів»

— Люди на Поліссі влітку, зокрема, живуть з того, що заготовляють гриби, ягоди. Яка ваша думка з приводу того, щоб на місці було переробне виробництво? Принагідно скажіть про зайнятість населення.

— Сьогодні в кожному нашому селі, напевно, близько половини працездатного населення їздить на заробітки, і це — ​найгірший показник для розвитку громади. З кожним роком скорочується поголів’я корів, люди все менше садять картоплі, землі не обробляються так, як це було, скажімо, років 20–40 тому. У такій ситуації держава має надати підтримку в тому, щоб на місці була переробка і зібраного в лісі, і вирощеного в особистому господарстві. Куркулів-фермерів повинна мати кожна громада. Сьогодні більшість селян взагалі не є платниками податків. Багатше живуть не ті, що працюють і своїми податками поповнюють бюджет, а ті, хто отримує соціальні виплати. Соціальною державою Україна стане тоді, коли захищатиме інвалідів, хворих і дітей (але всіх однаково). Всі інші мають заробити самі на себе і заплатити податки для спільного — ​державного чи громадського.

— У Сошичненську ОТГ увійшли дві сільради. Наскільки відомо, ви бачите її значно більшою. Які сільради, на вашу думку, будуть приєднані? Що це дасть, в першу чергу, людям?

— Для того, щоб громада була спроможною, їй потрібно мати відповідну територію і кількість населення. Згідно з методикою були розроблені перспективні плани ОТГ. До нашої громади мають бути приєднані Стобихівська, Личинівська, Качинська, Нуйнівська, Заліська сільські ради Камінь-Каширського району. Абсолютно логічним і виправданим було б приєднання до Сошичненської ОТГ і Тойкутської, Доротищенської сільських рад Ковельського району. Об’єднання людських, природних ресурсів цих територій дало б чудові умови для забезпечення якісних первинних послуг у такій громаді, а вигідне розташування між двома містами, митницями додало б нам інвестицій.

— Якби об’єднання сталося ще в 2015-му, то які позитивні результати були б уже на сьогодні? 5 років — ​це, на вашу думку, втрачений час?

— На превеликий жаль, цей час втратили всі, хто не об’єднався ще в 2015-му. За 5 років були б додаткові ресурси (для громад району втрати прямі в розмірі до півмільярда гривень). А скільки незреалізованих проєктів? Що виграла наша Сошичненська громада? А те, що ми врятували її існування на карті України. У цьому році чотири наші села отримають додатковий фінансовий ресурс від держави на вирішення проблем, про які говоримо десятиліттями. Ми отримали шанс: а як ним скористаємося, залежить лише від нас самих.