Чому Валерій Білоус судиться з Горохівським міським споживчим товариством? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.56
Чому Валерій Білоус судиться з Горохівським міським споживчим товариством?

Чергове засідання у цій справі перенесено на кінець травня.

Фото Youtube.com.

Чому Валерій Білоус судиться з Горохівським міським споживчим товариством?

Історія з квартирою пана Валерія почалася ще з 14 липня 1986 року. Тоді чоловік отримав її на підставі ордера на житлове приміщення № 16 від 14 липня 1986 року, виданого виконавчим комітетом Горохівської міської ради народних депутатів, вселився із сім’єю та разом із сусідами в різні роки вкладав власні кошти в газифікацію будинку, ремонт водопроводу, даху, заміну силового електрокабелю, оскільки виникла в тому крайня потреба. Свого часу вирішив приватизувати житло

«Однак керівництво Горохівського міського споживчого товариства зазначило, що дасть дозвіл на приватизацію квартир за умови здійснення їх викупу за ціною, що постійно змінюється без належного обґрунтування. Тепер залякує нас, що в разі невикупу наших же квартир вони будуть виставлені на продаж», — ​обурюється пан Валерій. Та ще й має привід дивуватися, бо Волинське обласне бюро технічної інвентаризації в своєму листі на запит повідомило, що «станом на 31.12.2012 року право власності на багатоквартирний житловий будинок за адресою: Волинська область, місто Горохів, вулиця Шевченка, 31 зареєстроване за Горохівським районним споживчим товариством на праві колективної власності згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим на підставі рішення виконкому Горохівської міської ради Горохівського району Волинської області від 23.05.2000 року за № 61», а в інформаційній довідці № 152124389 від 9.01.2019 року стверджується, що цей самий житловий будинок у Реєстрі права власності на нерухоме майно зареєстровано за Горохівським районним споживчим товариством (код ЄДРПОУ6 01744240) на підставі зазначеного вище свідоцтва про право власності.

У листі до редакції за дорученням пана Валерія його представник Юрій Мудрак написав: «Таким чином, Горохівське міське споживче товариство не є належною особою, що мала право подавати документи для здійснення державної реєстрації права власності на квартиру Білоуса В. Г., бо її власником ще з 2000 року є Горохівське районне споживче товариство. Вважаю, що в діях керівництва Горохівського міського споживчого товариства містяться ознаки складу злочинів, передбачених статтями 190, 364–1, 366 Кримінального кодексу України, що спрямовані на незаконну приватизацію житлової квартири, де проживає і яку правомірно використовує Білоус В. Г. та члени його сім’ї, що неприпустимо, оскільки їм нанесено суттєві матеріальні збитки. Зважаючи на відсутність законних підстав у посадових осіб Горохівського міського споживчого товариства на подачу документів для приватизації зазначеної вище квартири, внаслідок таких дій був введений в оману щодо дійсних обставин справи і приватний нотаріус, у зв’язку з чим Горохівське міське споживче товариство отримало у приватну власність нерухоме майно, що має значну матеріальну цінність». Адвокат стверджує: Білоус В. Г. є пенсіонером, його онук — ​інвалідом із дитинства, онука — ​неповнолітньою, тому сплата 25000 гривень за квартиру (чи то міському, чи районному товариствам) є теж неприпустимою.

До слова, про перипетії з будинком, про який мова, у статті «Совєти пішли, а порядки зосталися», надрукованій у газеті «Волинь», наш колега заслужений журналіст України Петро Боярчук писав ще в номері за 10 червня 2004 року. Тоді Петро Оксентійович з’ясував: «Найпростіше, що є очевидним, і найсправедливіше, оскільки йдеться про кооперативну власність, цю проблему можна було розв’язати, передавши будинок у житловий фонд міста, після чого мешканці квартир одержали б згідно з чинним законодавством право на безоплатну їх приватизацію. Саме так, до речі, зробили дещо пізніше (про це поінформував у розмові зі мною ексголова правління Горохівської райспоживспілки Іван Пасічник) з багатоквартирним житловим будинком № 8 на вулиці Луцькій.

Здається, кожному зрозуміло, що, маючи в цокольній частині будинку два магазини, райспоживспілка мусила б оплатити його мешканцям хоч частину витрат, понесених ними у зв’язку з ремонтними роботами.

Але то було вже пізніше. Тоді ж, у 1998 році, правління райспоживспілки на своїх зборах постановило: увесь споруджений за кошти пайовиків району житловий фонд оцінити і виставити на продаж. Ось у цьому зв’язку й виникли суперечності, які існують дотепер і які спонукали врешті-решт Валерія Білоуса звернутися до редакції: «Найбільше ж непорозуміння викликав надто вже якийсь непослідовний, на мою думку, а в чомусь і суб’єктивний підхід до самої оцінки квартир… Тим паче, доглядом за будинком, його ремонтом райспоживспілка не займалася. Здається, кожному зрозуміло, що, маючи в його цокольній частині два магазини, мусила б оплатити мешканцям цього будинку хоч частину витрат, понесених ними у зв’язку із названими вище ремонтними роботами».

Але відтоді, як Петро Боярчук, на жаль, уже покійний, висвітлював цю ситуацію, в ній нічогісінько для Валерія Білоуса не змінилося. Він стверджує, що міськтовариством не були виконані приписи навіть такого поважного органу, як прокуратура. Віз, як мовиться, і нині там.

Що з цього приводу думає голова правління Горохівського міського споживчого товариства Галина Луговська? Із нею розмовляли перед одним із судових засідань, що відбулося 23 січня цього року. Пані Галина впевнена: будинок законно належить міському товариству. З її слів, позивач Валерій Білоус три роки не сплачує квартплати, а ціну 25000 гривень за трикімнатну квартиру жінка називає символічною. «В різні роки вона була ще нижчою. Скажімо, 10000 гривень. Вартість помешкання встановлюю не я, а члени правління». Тим часом Валерій Білоус приватизацію свого житла без викупу називає справою принципу й просить висвітлити це питання на шпальтах преси.

Нині судова справа перебуває у провадженні Горохівського районного суду. Чергове засідання під головуванням Галини Адамчук відбулося 18 березня, однак пані суддя була вимушена знову перенести його. Зі слів Юрія Мудрака, аж на кінець травня, оскільки виникла необхідність витребувати в архіві нові документи про те, якому товариству все ж належить споруда № 31 на вулиці Шевченка в Горохові.

До речі, всього в цьому двоповерховому будинку проживає вісім родин. П’ять із них узаконили право власності на житло, ще дві, доки Валерій Григорович судиться, у роздумах.