Що у нас із часом? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.34 € 33.49
Що у нас із часом?

Контролювати час - велике вміння.

Фото: Уніан

Що у нас із часом?

— Як ти даєш йому раду? Я кажу, щоб закінчував гратися, бо треба їхати, а він такий лемент здійняв! — чоловік розповідав мені про перипетії з малим, який у час простою дитсадка знайомить тата з особливостями свого характеру. — Ти міг б попередити його, що у нього 5 хвилин на завершення гри, тоді було би веселіше…

Я ділилася з ним своїм винаходом, уже не пам’ятаю, чи прочитаним, чи знайденим методом проб і помилок, а сама вкотре дивувалася, який простий і ефективний цей метод. Здається, що те трирічне мале може тямити у часі! Але ось знову його гра у розпалі (на пів хати колони машин, які говорять поміж собою), а годинник показує час денного сну… Хоч–не–хоч кажу: «Ром, у тебе п’ять хвилин на завершення своїх справ». Ще мушу перепитати, чи почув, бо ж, бачу, що планів у нього на два дні. За певний час ми йдемо спати, дехто — з незадоволенням, але з фразою: «Хочу казку про Захарка і мавпу».

Думаю, суть цього методу у можливості налаштуватися. Хай не хочеться, але ж знаєш, що не минути, то якось впокорюєшся. Це ж ми з сином випробували й при перегляді мультфільмів. Він уже знає мою фразу: «За десять хвилин натискаєш на паузу». Щоб мати ще один козир, я завше перепитую його, чи згоден, бо інакше, наголошую йому, й мультика нема сенсу вмикати. Через обумовлений проміжок часу Роман буде сердитися і казати, що хоче дивитися ще, але на моє нагадування про нашу угоду втихне. Щось там собі петрає про дотримання слова. (Певно, відмовлятися від своїх слів легко тільки політикам).

Наші  діти, які цінують свою свободу не менш за дорослих, більш–менш доброзичливо  сприймають  пропозицію, що  це  вони  самі  вирішуватимуть,  коли  саме  зможуть  допомогти.

«Що у нас з часом?» — вряди–годи чує моя старшенька, яка вступає в підлітковий вік і вже частіше дозволяє собі висловлювати незадоволення якимись словами чи вказівками батьків. «Іду, вже йду!» — її буркотіння для мене, як мед на душу, бо донедавна чомусь не здогадувалася, як би то перетворити доччине «зараз зроблю» на дійсність. Сердилася, аж поки не вичитала в книзі «Як говорити, щоб діти слухали» пораду уточнювати, як оте «зараз» виразити в хвилинах чи, якщо дозволяє справа, в годинах. «Скажи–но мені, будь ласка, конкретніше, о якій порі ти приступиш?» — перепитую віднедавна. Наші діти, які цінують свою свободу не менш за дорослих, більш–менш доброзичливо сприймають пропозицію, що це вони самі вирішуватимуть, коли саме зможуть допомогти.

Певна річ, слова про поміч, послугу чи зауваження, що годилося б таки прибрати свої речі, перед озвученням треба відділити від дратівливості. Це важливо! Ну а контролювати задане — то вже сам Бог велів. (Навіть начальникам радять задля дисципліни перевіряти, як дорослі підлеглі виконують їхні доручення). Пишу і розумію, що так гладенько, як у тексті, в житті ніколи не буде. Різні діти, різні дорослі; у кожного з нас багато стереотипів з дитинства, які ми часто й не вважаємо баластом… Якщо справді важлива ця тема, то допоможе думка: «Дозвілля моєї дитини не завжди є гаянням часу, як це мені здається».

Маєте свої міркування — діліться! Наші адреси: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com, а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13 «Цікава газета на вихідні».