Дивовижне поєднання жіночності та людяності зі строгістю й принциповістю.
Футбольна вогонь–баба з Бабаїв — лицарка Ордена свистка та «гірчичників»
Першим матчем в УПЛ, який судила Катерина Монзуль, був поєдинок за участю луцької «Волині». А неабиякий інтерес до колготок арбітерки виявляв сам Віталій Володимирович Кварцяний…
Можна вболівати за «Динамо», а можна — за «Шахтар». Комусь подобається Кріштіану Роналду, а комусь — Ліонель Мессі. Хтось за першої–ліпшої можливості рветься на стадіон, а для когось немає більшого задоволення, як дивитися футбольний матч із кумом (кумою), пивом і смаженою картопелькою перед телевізором…
Але є в сучасному українському футболі особистість, яка подобається усім. Ім’я її — Катерина Монзуль. Перша жінка–арбітр, яка в статусі головного судді провела матч УПЛ (до речі, це був поєдинок за участі луцької «Волині»!). Їй дарував троянди Мірча Луческу, і… трішки побоювався Містер Безстрашність нашого футболу — Віталій Кварцяний! Що вже казати про рядових футболістів…
Катерина Монзуль народилася 5 липня 1981–го у Харкові. Дитинство дівчинки минало у селищі Бабаї, яке відділене від Харкова річкою Уда. З–поміж ровесниць її вирізняла байдужість до лялечок із плюшевими ведмедиками та сукенок рожевого кольору. Катрусі подобався… футбол! І не так, щоб прийти й напівбайдуже подивитися на гру хлопчаків, а щоб самій грати!
А ось у 18 зірці бабаївської футбольної команди довелося робити перший серйозний вибір. Ні–ні, не між чорнявим Петром і русявим Іваном — між кар’єрою футболістки та арбітерки. І вона таки обрала шлях лицарки Ордена свистка та «гірчичників»!
За скандальні «Мадам, не треба вам цього робити, у нас вистачає чоловічої статі» та «На вагон колготок вона ще заробить і заробить» Кварцяному згодом довелося відбути триматчеву дискваліфікацію й публічно просити в Катерини Монзуль вибачення. Ви це уявляєте?! Кварцяному! Просити вибачення!!!
Чи було це легко? Та Господь з вами! Можна лишень уявити, які слова довелося чути на свою адресу милим дівчачим вушкам… Спочатку в юнацькій та аматорських першостях, згодом у Другій та Першій лігах… Бо ж за стереотипним уявленням більшості гравців, тренерів та уболівальників, суддя — майже завжди «пі***ас». І його просто вже треба (і це щонайменше!) відправити «на мило». А тепер уявіть, що цей суддя — «у спідниці»!
Але впертості та цілеспрямованості Катерині Монзуль не бракувало! Вона долала щабель за щаблем в ієрархії футбольних арбітрів. Зокрема, й на міжнародному рівні. Так їй доручили судити фінал жіночої Ліги чемпіонів сезону 2013/2014 між шведським «Тюресо» та німецьким «Вольфсбургом». А також фінал Чемпіонату світу серед жінок 2015 року між збірними США та Японії. До речі, в обох випадках її асистенткою була ще одна українка — Наталя Рачинська.
Проте Катерина Монзуль мріяла судити й поєдинки найвищого рівня в Україні, причому в чоловічому футболі… І ось 3 квітня 2016–го це нарешті сталося! Відбувся дебют Катерини Монзуль у ранзі головного арбітра матчу УПЛ! І не де–небудь, а в самісінькому славному місті Луцьку! Той поєдинок на нашому «Авангарді» між «Волинню» та одеським «Чорноморцем», до речі, завершився внічию 1:1.
Згодом головний суддя матчу розповідала: «Підготовка велася за різними напрямками: переглядала поєдинки команд, вивчала стиль їхньої гри, звертала увагу на «проблемних» гравців. Також готувалася фізично. І, звісно, серйозно налаштовувалася морально — ти повинна бути психологічно готовою до ухвалення важливих рішень під час матчу».
Того ж року, але вже аж на початку грудня, в один зі своїх численних скандалів вляпався тодішній наставник лучан Віталій Кварцяний. «Волинь» знову грала з «Чорноморцем» (цього разу на виїзді), а матч судила та ж таки Катерина Монзуль. У підсумку нудненькі нічийні 0:0, але цього разу Віталій Володимирович був «в ударі»! За скандальні «Мадам, не треба вам цього робити, у нас вистачає чоловічої статі» та «На вагон колготок вона ще заробить і заробить» Кварцяному згодом довелося відбути триматчеву дискваліфікацію й публічно просити в Катерини Монзуль вибачення. Ви це уявляєте?! Кварцяному!! Просити вибачення!!!
А Мірча Луческу якось — після поєдинку між «Шахтарем» і «Зорею» (до речі, «гірники» поступилися 2:3) — подарував нашій героїні приголомшливий букет троянд.
Хоча можна не сумніватися: чимало її колег–чоловіків заздрили і заздрять Катерині. Бо ж як це так: «Я, увесь такий суцільний професіонал, нидію в якійсь Першій або й Другій лізі — а цій (з косичками!) УПЛ судити довіряють!». Але то вже звиняйте, панове, — треба було свого часу наполегливіше вчитися суддівському ремеслу! А тепер пізно — дірка від бублика вам, а не вибачення від Кварцяного чи троянди від Луческу…
Не дивно, що й дружини деяких навколофутбольних людей аж трохи ревнують своїх чоловіків до Катерини Монзуль. Мовляв, ти на що там дивишся: на м’яч чи на суддю?!
Сама ж Катерина воліє не коментувати своє особисте життя. А на провокативне запитання «За кого вболіваєте?» відповідає дипломатично: «За красивий футбол».
З перших вуст
Катерина Монзуль про те, як її «занесло» в арбітраж, та ще й чоловічого футболу:
«Справа в тому, що дім, у якому я виросла, був якраз біля стадіону. Все своє дитинство я на ньому й провела, ганяючи м’яча з хлопцями. Пізніше спробувала арбітраж — і мені сподобалося! Безумовно, у кожній професії бувають складні ситуації та етапи. Проте послати все під три чорти я ніколи не хотіла. Навіть якщо матч пройшов не найкращим чином, аналізуєш причини, робиш висновки, проводиш роботу над помилками — і прямуєш вперед!».
