Мама тобі не друг. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.34 € 30.45
Мама тобі не друг. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО

Волинь-нова

Мама тобі не друг. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО

«Як будеш так негарно поводитися, нашій дружбі кінець», — відрізала у крамниці незнайома жінка, звертаючись до 8-річного сина

У моїй сім’ї хіба що діти після чергового прочухана можуть повідомити, що не будуть дружити. На це маю однозначну відповідь: «Мама тобі не друг, і я не прагну ним бути. Тут діє інше правило».

Хоча в житті буває інакше. Багато психологів-практиків пишуть, що дружити зі своїми дітьми нині модно. Цим ще й особливо пишаються моложаві мами й тати, які поруч із сином або донькою скидаються на їхніх старших сестер чи братів. Вони направду діляться із ними проблемами, радяться, ухвалюючи складні життєві рішення (і з особистих питань — як–от стосунки «на стороні»). Відповідно й діти з батьками на короткій нозі. За панібрата. То як ліпше?

Дружні взаємини між батьками і дітьми та дружба — це абсолютно різні явища. Якщо перше сімейні психологи схвалюють, то від другого застерігають. Виходить так, що з трьох головних китів виховання — любов, свобода і кордони — третій при рівноправних стосунках однозначно «провисає». А без обмежень ніяк: психіка сина чи доньки, абсолютно не готова до вседозволеності, страждатиме. А ще діти не мають думати про дорослі проблеми! Про це пише й професорка психології, мама трьох дітей Марина Мелія у книзі «Відчепіться від дитини». Каже, що малих не можна втягувати у дорослий світ. Мелія радить дотримуватися сімейних ролей, давніх та правильних: «Якщо цю систему перевернути з ніг на голову, діти опиняться на позиції дорослого, що протиприродно. Для нормального розвитку їм потрібні середовище, де вони можуть лишатися дітьми, і сильний дорослий, котрий у випадку чого захистить чи приструнить, бо знає, що правильно і як треба. І тоді вони будуть розуміти, до чого прагнути, на кого рівнятися».

Дружні взаємини між батьками і дітьми та дружба — це абсолютно різні явища. Якщо перше сімейні психологи схвалюють, то від другого застерігають.

Що там казати, життя змінює батьків і стосунки в сім’ї. Мої менші діти ростуть, здається, у більш поблажливих умовах. «Ну ти даєш, мам! Дивитися треба», — вигукує мені дочка після того, як я обпеклась на кухні через неуважність, і я погоджуюсь, але тут же «зважую» цю фразу на рівень панібратства. Моя доня так змінилася за ці пів літа, така помічниця, чую від неї дуже мудрі вислови… Аж хочеться не нависати особливо, коли помічаю, що щось неретельно зробила, не дорікати, коли підвищує на мене голос, але розумію, що простіша дорога гірша. Як бачу наскрізь свою дитину, усміхаюся з того, як схожа на мене, то важче вмикати строгість та вимогливість, але інакше ніяк. Те, що я вибачу подрузі, людині, рівній мені, я не можу спустити на гальмах доньці: вона ще намацує, що добре, а що таке собі, й потребує наставництва. Звісно, сказане вище не означає, що маємо спілкуватися зі своєю малечею недружелюбно. Обов’язково цікавитися їхніми справами, думкою щодо якогось питання, уважно слухати, не перебиваючи. Кажуть, дружити можна хіба з дорослими дітьми, які реалізували себе. Поживу — побачу…

Як маєте інакший досвід, пишіть. Електронні адреси незмінні: [email protected] або ж [email protected] Також є поштова — у газеті.

Оксана КОВАЛЕНКО,
мама


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.