У сільській церкві на Волині, якій 510 років, лише рік за час існування не правилось - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.68 € 32.80
У сільській церкві на Волині, якій 510 років, лише рік за час існування не правилось

510-річний храм святих Косми і Дам’яна і сьогодні найголовніша окраса села.

Фото Світлани САХАРУК.

У сільській церкві на Волині, якій 510 років, лише рік за час існування не правилось

Про село в Любомльському районі Волині, його історію і людей – від уродженки цього краю

Із раннього дитинства я купалася у рясному квітуванні Вишнева, що на Любомльщині. Перші кроки, перші слова, перші успіхи — ​все це пов’язане з малою батьківщиною. Тут дитячий садок, школа, друзі, бабусі і дідусі — родина. Росла я. Росло і розвивалось моє село. І чим швидше ми йшли вперед — ​тим цікавіше було дізнаватися про те, що лишилось позаду.

Старожили розповідали, що колись тут була лише одна вулиця — ​нинішня Незалежності (тоді ще витоптана в траві стежка, сьогодні ж — ​майже повністю асфальтована дорога). Церква, перша згадка про яку датована ще 1510 роком у реєстрі податків землі Холмської, височіла на околиці села, проте з часом село розрослося настільки, що ця окраїна стала центром. Будувались будинки, народжувались нові вулиці і наша окрема маленька-велика історія.

Центр надання адміністративних послуг Вишнівської ОТГ побудували  на місці старої школи.
Центр надання адміністративних послуг Вишнівської ОТГ побудували на місці старої школи.

 «Така стройка йшла… Трах-тарах-тарах — отаке тільки чути було. За селом зробили село тоді, — ​згадує розбудову 93-річна Анастасія Володимирівна Пех, одна з найстаріших місцевих жителів. — ​Спершу нас усіх на хутір виселили, там землі подавали, а потім загнали людей назад. Не хотілося з хутора йти, там все поле, пасовисько, город біля хати, вкупі. А хто не хотів до села перебиратись — ​тому приходили і хату розбирали. Тоді вже наступали німці, починалась війна. То кого спіймають — ​зразу спалять. Або вб’ють. Батько як на війну йшов, то три рази вертався й казав: «Мене, діти, вб’ють, бо я і зброї не захочу взяти», — ​віра йому не дозволяла. І справді його майже відразу забили, я бачила, як він стояв на колінах в траншеї, просив згадати про Божі заповіді. Будинок, який ще тато звів, досі стоїть. І то сам ставив, ніхто йому не допомагав».

Вишнів. Одні кажуть, що на цих землях жив колись пан Вишневський — ​і саме тому така назва. Інші ж стверджують, що це через велику кількість однойменних дерев, яких у кожному дворі чимало. Вишнів. Вишні. Червоний сік по руках…

Церква, перша згадка про яку датована ще 1510 роком у реєстрі податків землі Холмської, височіла на околиці села, проте з часом село розрослося настільки, що ця окраїна стала центром.

У 1941 році в перші дні окупації села був убитий німцями настоятель храму Мілітон Матусевич. Тоді від рук ворога постраждав не один селянин. Моя вчителька Лідія Адамівна Скрипицька поділилася спогадами свого колишнього колеги Сергія Борисовича Кужеля, який десятирічним хлопчиком став свідком моторошних подій: «У приміщенні старої школи, на місці якої зараз розташований адміністративний корпус ОТГ, була німецька комендатура. Тоді багато чоловіків наших служили в поліції. Вони ж і доносили вищим чинам про зібрання тутешніх активістів. Нацисти боялися заколоту, тому було наказано «запросити усіх на розмову» до комендатури. Після так званої бесіди їх змусили вийти за село до рова, і неподалік місця, де тепер стоїть пам’ятник і братська могила, всіх розстріляли.

Трохи пізніше вирішили вчинити розправу і над молоддю села. Тоді, правда, у когось із поліцаїв прокинулася совість — ​хлопців і дівчат попередили про небезпеку, ​тож майже всі завчасно таємно втекли.

Гурт «Хорланка» – душа і пам’ять старого Вишнева.
Гурт «Хорланка» – душа і пам’ять старого Вишнева.

 Але жили край села дві сестри-комсомолки, яких не встигли попередити. І зустрічались вони з хлопцями, які служили у німців. Того дня кавалери приїхали до дівчат на конях і запропонували погуляти. Ті довірливо поїхали, але потрапили прямо у руки ворога, на хуторі їх уже чекали. Злі і роздратовані тим, що більше нікого не вдалося зловити, німці знущалися і нівечили молоді дівочі тіла: вирізали хрести на плечах, вибивали зуби, катували і голосно втішалися. Врешті кинули мертвих дівчат у колодязь. Люди довго боялись підходити до того подвір’я на хуторі, але один чоловік на прізвище Шиць уночі дістав тіла звідти — ​і їх таємно поховали. Батьки дівчат назавжди виїхали з села».

Я пам’ятаю ці могили на кладовищі. За ними доглядає місцева влада, люди, школа. Але я раніше не чула цієї моторошної історії.

Правда, є й хороші спогади…

Після війни постійно діючою залишалася церква, хоча була не одна спроба її закрити, і навіть більше року тут не правили служби. Наш храм — ​найголовніша цінність села, справжній витвір мистецтва земляків-предків.

Славилось наше село й найбільшим у районі колгоспом, до якого входило 5 сіл. Моя бабуся пропрацювала в ньому головним агрономом 20 літ. Маленькими ми бігали з нею на роботу. Так цікаво було зважитись на великих вагах для зерна. Проіснував колгосп до 2006 року. «Коли господарство стало мільйонером, то побудувало понад два десятки будинків для своїх працівників. Дитячий садок, школа — ​все зводилося коштом колгоспу», — ​згадує бабуся.

Тепер у селі діють два успішні фермерські господарства, засновані жителем сусіднього села Коцюри Іваном Васильовичем Трофимуком та любомльчанином Сергієм Миколайовичем Самолюком. Завдяки їм створено чимало робочих місць.

Світлана Сахарук та 93-річна Анастасія Володимирівна Пех біля старої хати, яку побудував ще її батько.
Світлана Сахарук та 93-річна Анастасія Володимирівна Пех біля старої хати, яку побудував ще її батько.

 Молоді і старші люди з теплом у серці згадують колишній музичний гурт «Хорланка», що неодноразово брав участь і перемагав в обласних конкурсах. Голос села. «Пісень багато давніх знаю. І їх, молодших, научу», — ​говорить у вірші про цей колектив Тетяна Григорівна Зінчук. Нині новий колектив — ​«Вишневий цвіт» — ​уже не один рік тішить нас українською піснею. А старше покоління збирає і відтворює місцевий фольклор у колективі «Відлуння», продовжуючи справу своїх предків.

Живе і процвітає село Вишнів. Ось уже протягом п’яти літ ми активно розвиваємося під керівництвом Віктора Степановича Сущика, якого тут вважають «батьком села», або, якщо правильніше, «батьком громади», бо саме він був ініціатором створення Вишнівської ОТГ і саме завдяки йому ми зараз такі, які ми є.

Село знову росте. Будуються нові корпуси, дороги, парки — твориться наша маленька-велика історія…

Приємно, що дотична вона і до газети «Волинь», головним редактором якої багато років був Степан Дорофійович Сачук — уродженець нашого Вишнева.

Світлана САХАРУК, студентка ІІІ курсу факультету філології та журналістики СНУ ім. Лесі Українки


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.