«А там на Турійщині ОлЕні, Олені красиві, благородні...» (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
«А там на Турійщині ОлЕні, Олені красиві, благородні...» (Фото)

Такий пейзаж просто зачаровує.

Фото Алли ЛІСОВОЇ.

«А там на Турійщині ОлЕні, Олені красиві, благородні...» (Фото)

Це було просто фантастично! Не вистачало кінооператора, який би відзняв, як ми долали білі кучугури, закривалися від морозно-​снігового вітру, аби потрапити до місця спілкування з… оленями. А точніше, до унікальної ферми цих благородних тварин

У пам’яті одразу зринули куплети пісні, яку виконує популярний гурт «Т.І.К.»: «Олені, олені не бриті і не голені, Дивні створіння, в них з мозгів стирчать коріння»… Так описав свої враження від цих чарівних особин Віктор Бронюк.

Екскурсовод ферми Світлана Назаркевич усміхається і уточнює:

— На оленях поки що не їздимо, і страв з дієтичного м’яса оленини відвідувачі не скуштують (хоч деякі з них кажуть, що цього дуже не вистачає). Але в нас є чим зацікавити найвибагливішого туриста.

Моя співрозмовниця настільки закохана в свою роботу, що жодні погодні перешкоди не завадять їй провести всіх бажаючих об’єктами екопарку «Аміла», що в селі Радовичі Ковельського району.

Відразу видно, моя співрозмовниця настільки закохана в свою роботу, що жодні погодні перешкоди не завадять їй провести всіх бажаючих об’єктами екопарку «Аміла», що в селі Радовичі Ковельського району. Його заснували ще 5 років тому, оленячу ферму відкрили в 2018-му.

Звідси розпочинається подорож в оленячий світ.
Звідси розпочинається подорож в оленячий світ.

 Двадцять хвилин швидкої (наскільки це виходило проти хурделиці) ходьби — ​і перед нами відкривається прекрасна картина: на білосніжній скатертині ще недавно чорного поля розгулюють красені олені — ​великі, середні, зовсім «діти».

Підходимо до огорожі. Тварини, які там групувалися, по одному почали відходити, сторожко поглядаючи на нас. Ну вже дуже хотілося побачитися з ними зблизька — ​не вийшло. Один за одним ці красені віддалялися вглиб великого поля, де зроблені для них спеціальні вольєри. Пані Світлана, яка сказала, що загалом вони людей не бояться («не те, що лані»), вловила мою розгубленість і пообіцяла, що інший табун «прийме» нас ласкавіше.

І на волинській землі ці благородні тварини почуваються комфортно.
І на волинській землі ці благородні тварини почуваються комфортно.

 — Їм тут добре, клімат підходить, — ​пояснює мені умови перебування цих благородних тварин пані Світлана. — ​Живуть в обстановці, наближеній до природної. Олені люблять траву — ​з цим ще до недавнього часу проблем не було. Їдять сіно, овес, кукурудзу. Їм привозять і спеціальний корм. У раціон обов'язково включають сіль з макро- і мікроелементами. Водичка є постійно.

Дізнаюся, що мають олені також улюблену їжу — ​хвою і кору, тому доставляють сюди для них обрізані гілки сосни. А ще полюбляють яблука і груші. Незважаючи на те, що для дітвори годувати тваринку з рук — ​велике задоволення і маса позитивних емоцій, давати свій принесений корм заборонено. Ветлікар слідкує за оленями, знає всі їхні повадки й уподобання.

Завітайте у «Пилипове подвір’я» — ​і ви не пожалкуєте!
Завітайте у «Пилипове подвір’я» — ​і ви не пожалкуєте!

 Тим, хто тут працює (близько десяти осіб), цікаво спостерігати за процесом росту рогів, їх відпаданням. Старші мають роги з відростками, вага яких доходить до 15 кілограмів. От я рогатих зблизька не побачила. Тільки вже в музейному варіанті.

Спочатку в «Амілу» переселили з Латвії 80 оленів чотирьох «кровних» ліній — ​англійська, угорська, східноєвропейська і латвійська. Потрохи їхню компанію поповнили близько 260 особин.

Йдемо далі — ​і праворуч відкриваються ілюстрації до справжньої зимової казки. Ліс дихав зимою на повну і стояв неперевершено красивий. Десь між соснами та ялинами визирали його постійні мешканці — ​муфлони і європейські лані, яких поки що небагато. Через заметіль добре розгледіти їх не вдалося.

Гарний приклад, як вшановувати предків: дід Пилип намальований на стіні будинку «Пилипового подвір’я».
Гарний приклад, як вшановувати предків: дід Пилип намальований на стіні будинку «Пилипового подвір’я».

 — Для них, як і для інших звірів, вольєри підготовлені заздалегідь, — ​розповідає моя симпатична гід. — ​Ще хочуть привезти козулю і плямистого оленя.

Прямуємо до дальшого місця утримання оленів. Погрітися пані Світлана запрошує у … музей. Так, так, майже серед поля знайомимося з експонатами музею фауни. Один великий зал, але скільки праці й фантазії вкладено в його облаштування! Тут бачимо і польових, і лісових звірів, які є або мали би бути на Волині, якби не браконьєри. Оглядаємо — ​і швиденько (бо замете дорогу) прямуємо до наступного вольєра. Пані Світлана бере корм, аби заманити тварин поближче.

Спочатку в «Амілу» переселили з Латвії 80 оленів чотирьох «кровних» ліній — ​англійська, угорська, східноєвропейська і латвійська.

На жаль, це був не наш день. Побачивши людей, олені почали віддалятися, не хотіли підходити, хоч як їх не спокушали кукурудзою. Моя попутниця каже, що причиною цього, очевидно, стала погода. Почекавши кілька хвилин, зауважили, як вони почали юрмитися біля накриття. Коли запитала, як у холод самка «приводить дитя», пані Світлана мовила:

— За 20 хвилин після народження оленятко вже стоїть на ногах. А мама повертається до стада. Воно лежить два — ​три тижні, поки зміцниться, а тоді вже й само поспішає у гурт «одноплемінників».

«У цій ландшафтній панорамі відтворена частинка нашого екопарку», — ​каже екскурсовод Світлана Назаркевич.
«У цій ландшафтній панорамі відтворена частинка нашого екопарку», — ​каже екскурсовод Світлана Назаркевич.

  А я, щільніше замотавшись шарфом від завірюхи, запитую про санки.

— Ні, оленів ми не запрягаємо. Коників — ​будь ласка, — ​сміється з мого настирливого запитання екскурсовод. — ​Для діток — ​поні. А якщо хочете верхи покататися, то приїжджайте влітку — ​має відкритися кінна школа.

З її слів, екопарк «Аміла» планує відкрити ще не один об'єкт. Бо вже навіть зараз помітили велику зацікавленість людей природою і усім, що в ній живе і нас оточує. Відвідувачі на екофермі бувають щодня (по три і більше екскурсій), і не тільки з різних кінців України, а й з-за кордону. І приємно, що Волинь стає популярною не лише завдяки Світязю, а й інших, не менш привабливих, унікальних куточків краю.

 

 Цього дня ми ще встигли подивитися оригінальний музей ретротехніки, розміщений в двох великих ангарах. Особливість його в тому, що все зібране тут — ​від мотоцикла і легковиків минулого століття до невеликих літачків — ​на ходу. Весь транспорт проходить техогляд, ремонтують, якщо потрібно. Є тут подарований заступником голови Товариства сприяння обороні України Володимиром Грибановим Як‑12, навпроти — ​ГАЗ‑21 — ​колишня власність відомого на Волині Бориса Клімчука, який побажав розмістити авто в цьому музеї. Недалеко — ​сільський аеродром.

Читайте такожУ Турійській громаді не залишилось жодної школи, лише ліцеї та гімназії

Аби роздивитися всі родзинки екопарку «Аміла», треба сюди вибратися на кілька днів. Переконуємося в тому ще раз, зайшовши на каву в «Пилипове подвір'я» — ​неповторну, автентичну хату — ​корчму, названу на честь діда (на фото) власника Романа Микитюка. Повертаємося назад із позитивними враженнями й теплотою у серці, навіяними усім побаченим у такий по-справжньому зимовий, прекрасний день.