«В слові ЛЮбЛЮ – два ЛЮ» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.02 € 33.32
«В слові ЛЮбЛЮ – два ЛЮ»

Волинь-нова

«В слові ЛЮбЛЮ – два ЛЮ»

Волинська поетеса Ольга ОЛЬХОВА поділилася з читачами «Волині» зимовими римами

«ЛЮляє землю ЛЮтий...»

ЛЮляє землю ЛЮтий

– ЛЮбиш, – питає?

– ЛЮ...

Карафка Стиру розхЛЮпує

небо із криштаЛЮ.

 

– Нащо ж ти з січнем

шЛЮбилась? –

докір маЛЮє з жаЛЮ.

І видих коЛЮчому Лютому:

– В слові ЛЮбЛЮ – два ЛЮ.

 

«А між нами ніжності – перший сніг...»

а між нами ніжності –

перший сніг

ще неходжені тропи слів

пестливих

наголошених голосних

голоси несміливі

а між нами намірів – до Різдва

і звертання в обгортках

шелепучих

нововигадані слова

перевірочно-неминучі

а між нами стільки вже – до весни

і трикрапок сліди в переметах

грудневих

пунктуально ідуть сніги

сняться сни

спільнокореневі

 

«У передвесняній застуді...»

У передвесняній застуді

зима ще тримає за горло.

І вітряно-вітряно в грудях,

і в кронах ще голо-голо.

Допікає хронічний лютий,

а все, що готова приймати,

помічні антидепресанти

з тюльпановим ароматом.

 

«Як крамничка смаколиків...»

Як крамничка смаколиків,

ця дивовижна зима:

Карамелькові зорі,

зацукрована скибка вікна.

Як на білій тарелі

льодяники м’ятних калюж.

І сиропове світло стікає

з ліхтариків-груш.

Шоколадні потьоки гілок

на глазурі садів.

І хрусткі, наче вафельні,

кроки у принтах слідів.

У зефірних наметах

цукати-чекання весни.

А довкола – Різдво –

і солодкі повітряні сни.

 

«Дозимуй вже зі мною цю ніч...»

Дозимуй вже зі мною цю ніч

та й іди.

Я вітрами притишу крики

твоєї ходи.

Я сліди твоїх зерен, що впали в холодну

ріллю,

у струмки відлюблю.

Вже на ранок хай станеться дивом

ніжна весна.

Пригорне хай тебе, хай повірить, що

тільки вона –

неповторна, єдина, початок з початків усіх,

а до неї – ніяких зим. Був тільки сніг.

Навіть ночі цієї останньої теж

не було.

Тільки в небо втиналося місячне

пружне стебло.

І на контурних картах прямо в незайманий

світ

проростав

первоцвіт.

 

«Ото й усієї зими...»

Ото й усієї зими –

як пінки на капучіно –

на один сьорб.

 

Безешки високих снігів –

лиш солодка

згадка.

 

Вітер гострить

об голі дерева

голодний дзьоб,

 

у машини, що сніжки

попкорнить,

якась неполадка.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.