Олена Медведєва 2 роки вишивала драму «Лісова пісня». Вишила одну строфу і журналістка «Волині-нової» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.91 € 33.15
Олена Медведєва 2 роки вишивала драму «Лісова пісня». Вишила одну строфу і журналістка «Волині-нової»

Кожне слово Лесиної поезії майстриня вивела ниткою.

Фото Віктора МАЗАНОГО.

Олена Медведєва 2 роки вишивала драму «Лісова пісня». Вишила одну строфу і журналістка «Волині-нової»

Творити унікальну 7-кілограмову книгу допомагала голка самої Лесі Українки. Вишила одну строфу і журналістка газети «Волинь-нова»

У фоліанті розміром 60 на 42 см повністю відтворений текст драми-феєрії із першого оригінального видання. Шрифт виконаний у техніці стебнівка, спеціально створений і запатентований майстринею народної творчості, дитячою письменницею та журналісткою Оленою Медведєвою.— Це восьма робота у моїй колекції вишитих книг. Я не приурочувала її до дня народження Лесі Українки, але так сталося, що змогла її подарувати до такого ювілею. На полотно лягло 68 560 слів та знаків, що є надзвичайно детальною та складною роботою. Книга мандрувала Україною, побувала в ​Новограді-Волинському (колись — ​Звягелі) — місті, де народилася Леся, і в її будиночку, та лежала на тому місці, де стояла її колиска. Це було надзвичайно  трепетно, сакрально, — ​розповіла пані Олена на презентації унікальної книги в Рівному.

Креативне видання має 48 вишитих сторінок на сірому полотні, 7 ілюстрацій. На них зображені головні герої твору — ​Мавка та Лукаш. У ній використані малюнки авторства відомої львівської художниці Софії Караффи-Корбут.

— Оригінали робіт пані Софії вперше побачила кілька років тому в Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки на Волині. Це було справжнє позитивне заціпеніння. Дивилася і слухала цю красу, ніби вперше читала «Лісову пісню» по складах. Одухотворені образи говорили голосом кохання, туги, болю… Вони мене вразили своєю душею, — ​ділиться спогадами Олена Медведєва.

На полотно лягло 68 560 слів та знаків, що є надзвичайно детальною та складною роботою.

Тож відскановані малюнки перенесли на полотно, вишили та колоризували окремі фрагменти. У книзі вони представлені у вигляді ручного розпису в техніці шовкографії. Допомагала у цьому рівненська художниця Наталія Серветник.

Обкладинку авторка зробила червоною. Бо цього кольору у «Лісовій пісні» багато. А ще — ​це колір кохання, вогню, індивідуальності. Кожна сторінка «Лісової пісні» ліворуч і праворуч оздоблені візерунком із альбому матері Лесі Українки Олени Пчілки 1876 року видання. Тому, як каже майстриня, цей рукотворний фоліант — ​своєрідний тандем матері і доньки.

Майстриня з Рівного має унікальний талант – «писати» голкою.
Майстриня з Рівного має унікальний талант – «писати» голкою.

 — Вишити «Лісову пісню» Лесі Українки для мене означало відчути душу цього твору на дотик. На полотні відтворена без скорочення вся драма-феєрія. За два роки праці мені поталанило пережити кохання і зраду, описані в творі. Мої руки не просто вели голку, я розуміла, що торкнулася душі цієї книги, — ​говорить Олена Медведєва.

Вона виконана на лляному полотні сірого кольору, виготовленому на Волині. Завдяки його структурі тексти технікою стебнівка лягають рівно. Приступаючи до роботи два роки тому, пані Олена відвідала Лесину садибу у Колодяжному, де не тільки надихалася енергією родини Косачів, а й частину тексту вишила голкою, яка збереглася в музеї.

— Коли діставала її з гольника, то здавалося, ніби торкаюся історії руками. Трепет, тривога, хвилювання, захоплення, ніжність… Мені було за честь вишити Лесиною голкою кілька її слів у «Лісовій пісні». Це для мене епохальна подія, якесь Боже провидіння і невидима присутність самої поетеси, — ​зізнається майстриня.

На полотно лягло 68 560 слів та знаків, що є надзвичайно детальною та складною роботою.

Усю подальшу роботу Олена Медведєва творила голкою, якою вишивала Шевченків «Кобзар», чотири Євангелія і книгу поезій Ліни Костенко «Я поцілую мальву у щоку». Цей інструмент для авторки рукотворного видання особливий: «Як пензель для художника, так голка — ​це серце моїх рук».

За два роки натхненної праці над кожним словом драми змінився лексикон і самої майстрині.

— Словосполучення «Не руш!», яким зверталася Мавка до Перелесника, я тепер вживаю у розмові з онуком. І він, будучи іноземцем, розуміє це прохання. Або прислівник, що походить із волинського села, «по-наськи», тобто «по-нашому» — ​теж збагатив мою мову, як і додали колориту інші лексичні перлини. Тепер не тільки розмовляю, думаю, мовчу, вишиваю українською, а й дивлюся нею на світ…

Читайте також У Луцьку сьогодні вперше – день кликуна. Буде й випробування (Відео)​.

А мені, авторці цих рядків, хочеться по-особливому вклонитися Людині–Сонцю Олені Медведєвій. Адже завдяки їй я теж долучилася до чогось грандіозного. Під час вишивання книги в лютому 2019 року пані Олена побувала у Волинському краєзнавчому музеї, де відвідувачі могли покласти на полотно літеру, дві, слово, кілька слів… Серед них на 18-й сторінці рукотворного шедевру «Лісова пісня» є і мій вишитий рядок: «Лукаш (раптом скрикує): «Пробі! Гину!».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.