Родина загиблого на війні лучанина судиться з владою за компенсацію - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
Родина загиблого на війні лучанина судиться з владою за компенсацію

Сестра загиблого Марія Сачанюк: «Максима ж не сьогодні вбили. У владі говорять одне, а роблять друге».

Фото Оксани КОВАЛЕНКО.

Родина загиблого на війні лучанина судиться з владою за компенсацію

Воїн Максим Пасичнюк пішов із життя від кулі снайпера 2018 року. За законом його близькі мають право на певну виплату. Гроші навіть нарахували, довго не виплачували, аж поки не з’явилася урядова постанова, за якою комісія Луцької міськради зменшила суму... у 8 разів

Коней на переправі міняють

Рідні Максима Пасичнюка шоковані тим, як з ними поводиться влада. Мама загиблого воїна Галина Болткова у травні 2019 року звернулася із заявою в департамент соціальної політики Луцької міської ради про компенсацію на житло. З цього приводу засідала комісія щодо розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю про виплату таких коштів. Її члени у тому ж таки місяці розглянули документи і прийняли позитивне рішення. А в січні 2020-го визначили суму. Пані Галина мала отримати 885 тисяч 890 гривень 93 копійки.

 

 Її донька Марія, яка опікується проблемою, аби вберегти мамині нерви, розповідає, що про нараховані кошти повідомили в соцдепартаменті.

— Викликали маму в собез і повідомили, що є таке рішення. Але гроші довго не виплачували. А потім прийшов лист, а там — ​зовсім інша сума. Ми й не хотіли тим займатися. Максима не вернеш, але друзі й знайомі почали казати, що повинні за своє боротися. То найняли адвоката. Мама доручила мені це, бо весь час плаче.

У листі з іншою сумою була вказана цифра у 8 разів менша від обіцяної — ​114 тисяч 21 гривня 98 копійок. Зменшила розмір компенсації та ж сама комісія. Через рік, навесні, її представники мусили вдруге розглядати це питання, бо на той час новий прем’єр Денис Шмигаль 6 травня оновив постанову про такі виплати. У ній узаконив іншу формулу нарахувань. Від старої ця відрізняється тим, що враховує наявне у сім’ї загиблого житло. Понад те, у документі було передбачено, щоб зробити перерахунок і тим, кому не встигли віддати гроші. Тож у цей список потрапила і Галина Болткова, бо має хату в селі.

Адвокат Віталій Єлов, який готував позов до суду, пояснив, що незаконним було рішення уряду.

— Постанова Кабміну прийнята всупереч Конституції, нормам права, у яких є, що закон не має зворотної сили. Якщо рішення про зміну формули прийняте в травні, а син загинув раніше й уже нараховано, то на стадії виконання не можна перераховувати. З іншого боку, це резонанс: інші дивляться, як ставляться до воїнів, тобто обіцяють одне, а потім перераховують. Ви хоч чесно грайте! Закон є, то виконуйте його. Тож ми звернулись у Волинський окружний адміністративний суд.

Закон як дишло

Суд визнав рішення комісії, що відповідає за це питання, протиправним і його скасував. В ухвалі написано про висновок з цього приводу Конституційного Суду України ще 12 років тому. У ньому йдеться, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини й громадянина є недопущення їх скасування або звуження їх змісту та обсягу, коли приймають нові закони або змінюють уже чинні. Є у висновку окружного суду і таке: «Зменшення призначеної та невиплаченої протягом тривалого часу компенсації зводить нанівець сенс взятих державою зобов’язань».

 

 Однак на цьому історія сім’ї загиблого вояка не закінчилася. Комісія, що призначала і зменшувала виплату, подала апеляційну скаргу. Чому? Можливо, щоб зекономити кошти міського бюджету? Ні, це гроші з держказни. Юристка комісії Ірина Мірач прокоментувала нам це так: «Є загальні правила судочинства й ми маємо право на оскарження. Діємо відповідно до законодавства». У голови комісії, заступниці міського голови Луцька (правника за освітою) Ірини Чебелюк ми запитали, чи означає факт апеляції, що міська комісія вважає справедливою меншу суму виплати. Чиновниця заперечно похитала головою. Мовляв, якби не дотрималися процедури, то мусили б відповідати.

Між тим, сестра загиблого, тримаючи папку з паперами із суду, згадує, як торік представники луцької влади на чолі із ще тоді не мером Ігорем Поліщуком їздили на могилу до її брата в село Губин й висловлювали щирі співчуття її мамі. «А тепер отаке. Закон як дишло. Дуже важко…» — ​зітхає. Питаю, чи хоч хтось із влади брався пояснювати її сім’ї свою позицію: мовляв, вибачте, але такий закон, вболіваємо за вас, але мусимо. Марія Сачанюк відказує: «Як телефонували із соцдепартаменту, щоб обстежити житло, то перепросили, що так вийшло».

Олена КАЛЕНЮК

Довідка «Газети Волинь». Максим Пасичнюк народився 1978 року у російському місті Петропавловську-Камчатському. З 1989-го мешкав у селі Губин Локачинського району, а з 1994-го – в Луцьку. 2017 року Максим вступив на військову службу за контрактом і воював у складі 14-ї бригади. Мав звання молодшого сержанта, був старшим телефоністом-гранатометником взводу зв’язку. Загинув наш земляк 4 листопада 2018 року від кулі ворожого снайпера поблизу міста Золотого Луганської області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.