Артем Шошин із Луцька працює …прем’єром - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.44 € 33.53
Артем Шошин  із Луцька  працює …прем’єром

Пластика і рухи луцького танцюриста заворожують глядачів.

Фото з особистого архіву Артема ШОШИНА.

Артем Шошин із Луцька працює …прем’єром

Йому тільки 29 літ, а він уже заслужений артист України і провідний соліст столичного театру. Інтернет–мережа рясніє відгуками про обдарованого танцюриста й хореографа. А стаття у Вікіпедії має «приємний» рядок, що молодий чоловік навчався у Луцькій школі №5 і є випускником Східно­європейського (нині Волинсь­кого) націо­нального універ­ситету імені Лесі Українки

Той, хто вміє говорити танцями

Що більшість із нас знає про балет? Бачили по телевізору? Підспівували колись російською «Вот билет на балет»? Чули, що артисти мусять морити себе голодом, щоб злітати догори, наче пір’їнка? Розширити світогляд у цьому сенсі непросто: театру опери й балету на Волині нема, а спецшколи почали з’являтися відносно недавно. Тож той факт, що Артем Шошин, один із найкращих солістів столичної балетної трупи, володар бозна–скількох міжнародних відзнак, «божественний змій», за висновками глядачів, — хлопець із Волині, сприймається як дивовижа… Ну так, займався в ансамблі спортивно–бального танцю «Юність», певний час брав і приватні уроки. Але стежка явно вузенька як на такий професійний злет. Запитую про це в Артема під час інтерв’ю, і він дуже серйозно пояснює усе впливом вищих сил.

Одного разу йому сказали, що для танцю він надто дорослий. Однак знайшовся педагог,  який допоміг роздмухати «божу іскру».
Одного разу йому сказали, що для танцю він надто дорослий. Однак знайшовся педагог, який допоміг роздмухати «божу іскру».

 — Так розпорядилася доля. Усе з неба. Замисел був, і він втілений. Стараюся не згадувати цю дорогу, бо інакше здається, що мені має бути років 50 за насиченістю подій.

Як на 29 літ, Артем має прекрасні здобутки: у 19 танцював як соліст Санкт–Петербурзького чоловічого балету. За два роки — фіналіст проєкту СТБ «Танцюють всі-5». Розповідає, що телезйомки навчили його уникати суто показовості.

Читайте також: Про волинських Королеву слова і Героя АТО.

— У той час, коли потрапив на СТБ, думав, що це мені багато дасть. Але практично шоу — це некорисна річ. Хіба що дало мені зрозуміти, чого насправді я хочу. Це якась хвилинка слави, але чи вона потрібна саме така? Якщо говорити про цінний досвід, то ліпше піти навчатися, стажуватися, проводити час у театрі, ходити на хороші спектаклі.

З роками я зрозумів, що люблю свою країну, помічаю, як багато в нас обдарованих людей. Якщо ми всі поїдемо, то що у нас залишиться?

 

Тепер Артему Шошину слави не бракує: має визнання як обдарований танцюрист і як постановник–балетмейстер. Торік йому присвоєно звання заслуженого артиста України! Тобто він знає, як заворожити глядача історією зі сцени, розмовляючи з ним мовами музики й рухів. Тож керівник одного з популярних театрів столиці «Київ Модерн–балет» Раду Поклітару на запитання журналістів, хто у них прем’єр, називає ім’я лучанина. Місію представляти публіці головну партію нової вистави вперше, як розуміємо, доручають найкращому. Тож питаю танцюриста про вплив слави. Артем розповідає, що піддаватися йому не має коли.

 

 — У нас постійні тренування, це невпинний самоконтроль, складні ритми. Без самодисципліни не можна. Як тільки ти відчуєш, що все добре, одразу ж зрозумієш, що не все. Тому годинами ми в залі. Мусимо вдосконалюватися, бо публіка ж примхлива: їй постійно потрібно доводити, що ти кращаєш: твої крок, обертання, технічні моменти стають все ліпшими. На кожній прем’єрі важливо чимось здивувати глядача. Мало бути бездоганним! Бо ти виходиш на сцену перший, другий, п’ятий рік і люди кажуть: «Ну він однаковий». Отож я з усіх сил стараюся цього уникнути.

«Балет — як фільм»

Артем Шошин часто вживає слова «працювати» й «заслужити». Аби лиш, зауважує, людина захотіла побачити й оцінити старання артистів і не думала, що одного походу на той же балет достатньо для враження на все життя.

Читайте у нас ще: Що шукають столичні «Мисливці за дивами» у будинку з химерами Миколи Голованя.

— Буває, глядач каже: «Ходили на балет, він такий нудний — більше не піду». Знаєте, балет — як фільм: один подобається, інший — ні, навіть за жанром. Є ж різні балети з різними пластикою і жанром, режисурою. Тож шкода, коли глядачі відмовляються використати ще шанс і пошукати режисера, стиль, лексику, які би були до вподоби. Мені довелося чути відгук: «10 років не була на балеті, а тепер така захоплена! Чому ж я стільки часу згаяла». Дуже важливо — вивчити сферу. Щоб отримати задоволення, зазвичай треба трішечки витратити часу.

«Якби наші не від’їздили, то в Америці, Європі було б геть усе погано»

У біографії лучанина–балетмейстера є чимало цікавих моментів. Їх здебільшого належно можуть оцінити ті, хто бачив його танець і його постановки. А це й «Ближче, ніж кохання», й «Лускунчик» (з 2018–го, до слова, артист є ще й солістом Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва), фольк–опера–балет «Коли цвіте папороть». Тепер Артем працює над українською темою.

Артем уміє лексикою танцю розповісти складну історію.
Артем уміє лексикою танцю розповісти складну історію.

 — Мені 29, у мене багато роботи: я ставлю хореографію, працюю в театрах. Зараз ми починаємо працювати над «Тінями забутих предків» для Львівської національної опери. Це великий резонансний проєкт. Дуже цікаво. Насправді складно танцювати і ставити. Та намагаюся піймати одне й друге: розвиватися як хореограф–режисер і як артист балету. Однак хочу натанцюватися настільки, наскільки зможу.

 

Питаю, чи не прагне за кордон, адже стажувався у Швейцарії, Нідерландах, де тільки не гастролював. Артем каже, що вже визначився.

— Я хотів поїхати з України. Свого часу подався в Санкт–Петербург, але повернувся, бо вирішив, що маю мешкати в своїй країні. Це не порожні слова. Там була робота, просили залишитися, прекрасний балет, трупа, достатньо творчо. Але мені не підходив менталітет. З роками я зрозумів, що люблю свою країну, помічаю, як багато в нас обдарованих людей. Якщо ми всі поїдемо, то що у нас залишиться? Мені здається, якби наші не від’їздили, то в Америці, Європі було б геть усе погано… Зрештою, в Україні є можливості працювати й показувати високий рівень.

У Луцьку в Артема є свій «гачечок», який кличе його на Волинь, — це мама. Однак через репетиції вириватися часто він не може, тож за нагоди запрошує найріднішу до себе. А ще він має мрію: у майбутньому працювати зі своєю трупою.

— Я вірю, що доля приведе мене до того, чого я потребую, у належний момент. Розумію, що це треба заслужити, бути готовим не втратити… Усе має наставати вчасно.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.