Політика 04.09.2021, 08:56

Президент Зеленський вручив «Легенду» справжньому бандерівцю! (Відео)

Про корифея української хореографії Мирослава Вантуха (на фото) вкотре заговорили напередодні Дня Незалежності, бо він був у сімці обраних, про яких глава держави оголосив, що вони — наші «Національні легенди України». Щоб зрозуміти, чому серед них є пан Вантух, треба подивитися, як танцює очолюваний ним Національний заслужений академічний ансамбль. Поставлені Мирославом Михайловичем танці є справжніми мінівиставами

«Мы не понимаем, на каком языке он с нами объясняется»

Виступ ансамблю Вірського з 1937 року (часу його заснування) й до нині — це неймовірне поєднання енергії й артистизму. Чітко вивірені рухи, стрибки, здається, аж до стелі, запаморочливі з погляду глядача оберти і неймовірна настроєвість — ось танець занурює в меланхолію, а ось уже дарує радість і усміх. Концерти гурту як прекрасні спектаклі. Й відповідає за це Мирослав Вантух, нині Герой України, народний артист. Він 30 років навчає своїх підопічних (а це близько сотні людей!) розказувати про українське танцювальними па по-сучасному. Його колеги знають, що Вантух постійно на роботі: зрання до ночі та у вихідні, бо хореографія для нього — і є життя. Сам 63-літній чоловік згадує, як ще в школі потягнувся до мистецтва:

«Нам, Слава Богу, ще ніде не аплодували сидячи і в напівсилу!» — з гордістю каже видатний хореограф.

— Пригадую, саме під час навчання відчув любов до пісні, я досить добре співав, закінчив Львівське культосвітнє училище як диригент-хормейстер. До нинішнього дня це мені дуже помагає, знаю і розумію музику, маю відмінний слух, але танець переміг. Хоча серйозно займатися балетом почав дуже пізно, але настільки його любив, що ноги опухали від праці, ледве до квартири добирався. Та, видно, Бог мені помагав — я служу мистецтву хореографії.

Колектив, той колишній, скаржився на мене навіть за те, що українською розмовляв: «Мы не понимаем, на каком языке он с нами объясняется». Називали націоналістом і бандерівцем.

Вантух прославився у професійному світі, коли після армії організував у Львові ансамбль «Юність». У ньому був баяністом, педагогом, балетмейстером, репетитором, художником і організатором. Його колектив став одним із найкращих у всьому Радянському Союзі! Тож, як помер Павло Вірський, уславлений опікун державного ансамблю Вантух виявився найліпшою кандидатурою на нового керівника. Його переконали переїхати до Києва. Тепер пан Мирослав згадує, як його називали бандерівцем:

— Колектив, той колишній, скаржився на мене навіть за те, що українською розмовляв: «Мы не понимаем, на каком языке он с нами объясняется». Називали націоналістом і бандерівцем.

Пояснюючи свою «поведінку» партійному начальству, Вантух казав, що не володіє аж так добре російською, щоб тлумачити складні хореографічні терміни.

Що спільного в українських танцюристів і Лучано Паваротті?

Мирослав Вантух може годинами розповідати, як його ансамбль сприймають у світі. Національний ансамбль танцю імені Вірського виступав майже у 80 державах. І де б вони не були, завжди збирають повні зали, їх запрошують ще й ще. Керівник знаменитого українського колективу й сам дивується, як тонко іноземці відчувають енергетику українського фольклору:

— Наші концерти відвідують королеви, прем’єри, президенти… Свого часу тричі завітав Фідель Кастро. В Парижі був Жак Ширак, у Монако — принц Альберт. До речі, під час виступу в зірковому залі принца артисти стояли на сцені по коліна у квітах. Тоді вельмишановний Альберт потиснув мені руку, повів пальцем по залу і каже: «Оці ситі мільйонери та мільярдери стоять тут удруге. Перший раз вони піднялися 10 років тому, коли співав Лучано Паваротті. Ми знаємо, що в українського народу багато економічних проблем. Але якщо ви маєте таку високу культуру — впораєтеся з усіма негараздами».

«Не один раз за кулісами стою під час виступів і плачу. Пишаюсь, що я українець».

«Це ж не мені вони аплодують, вони культурі нашій аплодують!»

Мирослав Вантух, який отримав нагороду «Національна легенда України», сприймає танець як життєву науку. Ділиться, що це особлива мова народу, здатна будувати спільні мости між дуже різними людьми:

— Не один раз за кулісами стою під час виступів і плачу. Пишаюсь, що я українець. От світ стоячи всюди аплодує, навіть в Африці! Здавалося б, чорний континент, інший пласт культури, але наше мистецтво настільки багате і яскраве, що народ не витримує. А що може бути для митця найвищим подарунком? Це ж не мені вони аплодують, вони культурі нашій аплодують!

Народні танець і пісня для Вантуха — як другий хліб. Тому де тільки може, він наголошує, що знецінювати їх немислимо. Наводить для прикладу Японію, де не дають атестата про закінчення школи, поки учень не вивчить кілька десятків народних пісень. Тож хореограф вважає, що не берегти фольклор — це великий гріх перед людьми, й підкреслює, що поки дехто йде в Європу з метеликами-фраками, то вишиванки й шаровари давно завоювали світ.