Ворожий снайпер пустив йому кулю в груди, а «тітушка» під Києвом ударив ногою у поранене місце - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.34 € 30.45
Ворожий снайпер пустив йому кулю в груди, а «тітушка» під Києвом ударив ногою у поранене місце

Постріл снайпера не дав змоги Олексію Соколу повісити український прапор, але за командира це зробили його побратими.

Фото із сайту slovoidilo.ua.

Ворожий снайпер пустив йому кулю в груди, а «тітушка» під Києвом ударив ногою у поранене місце

Уродженець Дніпропетровщини, інструктор і командир протитанкового взводу

46–го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас–Україна» Збройних сил України Олексій Сокіл (на фото), щоб підняти бойовий дух побратимів, вирішив повісити синьо–жовте знамено на території, максимально наближеній до сепаратистів. Куля ворожого снайпера не дала йому це зробити… А кілька днів тому Олексія, коли довелося з побратимами захищати будинок експрезидента України Петра Порошенка від «тітушок» у Козині під Києвом, знову вдарили у поранене місце. «Що відчув тепер, отримавши удар ногою в грудну клітину?! Сильні руки побратимів, які не дали впасти», — скромно сказав Герой.

«Я дуже добре розумів, що шансів повернутися у мене небагато…»

З інтерв’ю Олексія Сокола журналістці «Голосу України» Наталці Яременко:

… День 22 червня 2017 року змінив моє життя. Я мусив показати ворогу, що ми не боїмося, що нас не зломити, що ми маємо силу на своїй землі піднімати прапор. Це було в передмісті Донецька. Мене ніхто не примушував. Мною рухав дух моїх предків і генетична пам’ять. Чому 22 червня? І випадково, і не випадково. Напередодні 22 червня у нас був дуже важкий місяць — ​у районі Мар’їнки загострилися бойові дії. У нас були важкопоранені. Було відчуття, що ворог тисне, а ми стоїмо на місці. Але ми не давали можливості зайти і себе знищити. І я вирішив поставити прапор на самому видному місці між нашими позиціями на футбольному полі. Щоб він, сука, бачив, що його чекають. За пару тижнів до цього я знайшов древко з радянського прапора, зняв серп і молот, зв’язався з хлопцями з Дніпра і попросив прислати жовто-блакитний прапор. Через п’ять днів знамено було у мене разом з футболкою Степана Бандери. Я розумів, бо багато років займався пошуком загиблих у Другій світовій війні воїнів, що 22 червня — ​це знакова дата для викормишів Радянського Союзу і ватних істот, які вважають, що Велика Вітчизняна війна існувала. Не було її. Була Друга світова війна. Велика Вітчизняна — ​це фейк, який вигадала радянська влада, щоб приховати правду і виправдати мільйонні людські втрати та масові розстріли патріотів по всій Західній Україні.

Якось дістався до мостика, а сил вже нема. І в цей момент хлопчина з нашої позиції по мосту, по відкритому простору прибіг по мене. Ось він – Герой! Людина, яка не побоялася ризикнути своїм життям.

22 червня 2017 року зранку ми повернулися з позицій. Я дав дозвіл братам-снайперам на відпочинок, помився, поголився, одягнув чисту білизну, взяв пістолет, гранату і пішов. Попередив тільки хлопців на позиціях, щоб прикрили. У мене був піднесений стан. Я дуже добре розумів, що шансів повернутися у мене небагато, але я не хотів і потрапити в полон. Взяв прапор, пірнув під міст. Потім висока трава, ліс і… штанга. Розгортаю прапор, і в оцей момент пролунав постріл. Куля потрапила, здавалось, у саме серце. Я розумію, що треба відкидатися на спину, бо наступна куля мала полетіти в голову. Якщо чесно — ​я добив би. Згадуючи інструкторські навички, надав собі допомогу, зі мною ще була аптечка, яку привезла Уляна Супрун. Відлік пішов на хвилини — ​включився секундомір. І думка: це не те місце, де маю померти, я маю ще справи. І в моїй голові почали пробігати картинки не з минулого, а з майбутнього. Я відчув, що буду жити. Своїм передав по телефону і рації характер поранення і координати місцезнаходження. Якось дістався до мостика, а сил уже нема. І в цей момент хлопчина з нашої позиції по мосту, по відкритому простору прибіг по мене. Ось він — ​Герой! Людина, яка не побоялася ризикнути своїм життям. Він мене волоком потягнув через міст, за яким уже чекали наші. Міст був металевий, осколками побитий. Порваний. Як тертушка. На моїх штанах залишилися його відбитки — ​кров, іржа, ніби хтось кігтями пройшовся… А потім госпіталь».

Читайте також: Зеленський прибув на Донбас.

«Коли Олекса лежав у лікарні, його побратими скинули фото на телефон і написали: «Командире, завдання виконано»

З поста у фейсбуці п’ятого Президента України Петра ПОРОШЕНКА:

«Розгортаючи прапор, Oleksiy Sokil відчув удар у грудну клітину. Куля пробила легені навиліт. Прапор випав із рук. Падаючи на коліна, Олекса зрозумів, що треба відкинутися на спину, бо наступна куля може прилетіти в голову.

«Ти зараз помреш», — ​казав голос у голові, а руки автоматично відкривали аптечку. Cила духу не давала йому померти. Він майже доповз до своїх хлопців, залишилося 15 метрів, але втратив сили. Тоді йому допоміг побратим, який прибіг рятувати. А далі…

Якось дістався до мостика, а сил вже нема. І в цей момент хлопчина з нашої позиції по мосту, по відкритому простору прибіг по мене. Ось він – Герой! Людина, яка не побоялася ризикнути своїм життям.
Якось дістався до мостика, а сил вже нема. І в цей момент хлопчина з нашої позиції по мосту, по відкритому простору прибіг по мене. Ось він – Герой! Людина, яка не побоялася ризикнути своїм життям.

 Далі був госпіталь. Реабілітація у Литві, а згодом у лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Коли Олекса лежав у лікарні, його побратими скинули фото на телефон і написали: «Командире, завдання виконано». Український прапор був піднятий і закріплений у тому ж самому місці.

Історія Олекси Сокола — ​історія про те, що у кожного є свій стяг, який він несе. Сьогодні він продовжує свою справу і разом з ГО «Res_ Publica. Брати по-зброї» розбудовує життя у країні та допомагає таким, як сам. До Дня захисників і захисниць України хочу подякувати Олексі за його героїзм, бойовий дух та вірність своїй країні… Нехай країна знає своїх Героїв!»

«Прокинься, моя Україно, твої діти немов подуріли»

Олексій СОКІЛ, пост на фейсбуці 10 жовтня 2021 року, коли він із бойовими побратимами охороняв дачу експрезидента Петра Порошенка від нападу «тітушок»:

«Моя Україно, ти наче заснула, закрила очі і спиш.

Прошу прокинься, підведись, поглянь навколо.

Твої діти немов подуріли чи просто забули, що від них залежить, чи буде у наступних поколінь Україна.

Бо ж рвуть її знову, роздирають по живому руками, а іноді ногами, покоління, яке не йме сорому…

Що відчув тепер, отримавши удар ногою в грудну клітину?! Сильні руки побратимів, які не дали впасти.

Того покоління, що не знало Майдану, того покоління, яке кидається на захисників, ветеранів із кулаками.

Що відчув сьогодні, отримавши удар ногою в грудну клітину?!

А відчув я сильні руки побратимів, які не дали впасти.

Чи було мені боляче?

Не знаю…

Бо ті емоції, що вирували в мені, нагадали мені війну.

Ми будемо стояти, бо з нами Бог та Україна».

Лія ЛІС.