Поезія екслучанки пробирає до мурашок: «Осінь з розгону…Осінь на повні груди… Знову не хочеться думати, що з нами буде» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83
Поезія екслучанки пробирає до мурашок: «Осінь з розгону…Осінь на повні груди…  Знову не хочеться думати, що з нами буде»

«Коли ще носити любов як невідворотне, якщо не тепер?»

Фото із сайту pixabay.com.ua.

Поезія екслучанки пробирає до мурашок: «Осінь з розгону…Осінь на повні груди… Знову не хочеться думати, що з нами буде»

Музична лірика в словах Ольги ОЛЬХОВОЇ

«Порепане небо, як п’яти старої полішки»

Порепане небо,

як п’яти старої полішки.

Скуйовджені хмари,

як коц із подружнього ліжка.

Ще й у міста з’явилася жовтогаряча обнова…

Та осінь,

коли б не прийшла,

вона завжди раптова.

Колюче повітря

з відлунням принишклого диму.

І горне «курли»

синя даль до грудей, як дитину.

Розстеля фартуха серед саду завбачлива панна…

Та осінь,

коли б не прийшла,

вона завжди неждана.

Край неба втонув

у коктейлі дощу та туману.

Теплом пов’язали

тополі пухові кайдани.

Вже набрякли грушево-сливові та яблучні ясна.

Та осінь,

коли б не прийшла,

вона завжди невчасна.

Та осінь, коли б не прийшла, вона завжди невчасна.

 

«Він згадає про тебе ближче десь до весни»

Він згадає про тебе ближче десь до весни,

ніби намацає у березневій кишені торішньої куртки.

А поки осінь пристрочує біль на пам’ять тасьми,

щоб зібрати все сказане і написане

під тверді палітурки.

Чуєш? та він не вартий. А навіть якщо і так,

то хіба тим, що плачеш, передощиш погоду?

Та й, будьмо чесними, цей вже прогірклий смак

знайомий тобі. Вам обом. І знайома пора

смакувати на(е)году.

Він повернеться раптом, не пояснить щезання резон,

просто висмикне ніжність з якоїсь твоєї цитати.

А зараз густіють тумани й образи.

Такий сезон.

Постарайся поки про нього не думати.

Постарайся поспати.

 

«Майже вся осінь осіла в найнижчу хвилю…»

Майже вся осінь осіла в найнижчу хвилю,

вогкість прибоєм вдаряє об клапан дверей,

Вікна іще медоносять згустками світла,

а сутінки тінями студять вітрила плечей.

Страх і вітри — то поривисті, то під ногами,

то прислухайся до них, як до злих віщунів.

Що ще, крім осені, станеться зрештою з нами,

а що зачекає, щоб трапитися у зимі?

З усіх перевірочних слів — не підходить жодне.

Осінь виточує щогла з найвищих дерев…

Коли ще носити любов як невідворотне,

якщо не тепер?

 

«Гойдай мене на лезі останнього осіннього листка…»

Гойдай мене на лезі

останнього осіннього листка

хай пахне пам’ять зрізаними стеблами

і дощ оточить гілочка рядка

масти легені синім

до крику перемовчаним пробач

хай заповзає сум у сон мурахами

виСТЕЖКУючи прожилки невдач

допий зі мною виноград цих днів

на босе серце зброджених на вина

хай осінь гоїться хай осінь не болить

хай вирієм стає моя провина.

Гойдай мене на лезі останнього осіннього листка...

 

«У сонцетіні павутин…»

У сонцетіні павутин,

напнутих на скрижалі саду,

ловились спалахи жоржин

і запахи пелюстопаду.

Так стрімко бралось до негод

і осінь дихала у спину.

Сміявся клечаний город

розкішним кетягом калини.

І чи повіриш, а чи ні? —

У трави зріле літо впало.

І тільки там, в далечині

лелечо небо доцвітало.

 

«Осінь з розгону…»

Осінь з розгону…

Осінь на повні груди…

Знову не хочеться думати,

що з нами буде.

Що з нами трапиться

завтра чи пообіді.

Сонця заломи

в митях

як прожилки міді.

Вітер у ребра встромляє

холодні спиці –

плутаний вузлик серця,

якому не спиться.

Хтось розпускає руки,

а варто б — петлі.

Осінь така гратчаста,

як брама у пеклі.

Осінь…

А я таки знаю,

що з нами буде.

Чхання від правди.

Соплі прозрінь.

Без застуди.

Ольга ОЛЬХОВА, членкиня Національної спілки письменників України, літоб’єднання «Радосинь», доцентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Читайте також у нас: «Мої всі дерева корінням вростали в криївки…»: волинська поетеса презентувала книгу (Фото, відео)».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.