Ніжки Лорхен - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83
Ніжки Лорхен

«Приїзди. Пальчики моїх ніг німіють без твоїх щоденних поцілунків».

Фото із сайту pixabay.com.

Ніжки Лорхен

Які ніжки у його Лорхен! Повні, гладенькі, з тугими литками. Раз побачивши їх, він сп’янів назавжди. Дівчина переходила канаву, не втрималася, шубовснула у воду. Потім стояла на березі, викручувала мокрий поділ. А він ховався за деревом і, ковтаючи слину, спостерігав за нею

Його сім’я знімала дві кімнати в будинку її матері. В одній — батьки. В другій він. Фрідріх. Щоночі, навіть крізь зачинені двері, було чути порипування ліжка і материн стогін. Фрідріх не зважав. Аж доки не побачив голі й сильні ноги Лорхен. Вони довго не давали йому спокою. Дівчина ходила по хаті, застібнута на всі гудзики, але він бачив її зовсім іншою — мокрісінькою, з голими гладенькими ногами.

Вони таки розкрилися перед ним, коли він напоїв її вином і кинув на ліжко. Але лише на мить, бо щойно побачив їх, як Лорхен, його мила кохана дівчинка, вчепилася руками у волосся і закричала:

— Не смій, я тобі не якась там хвойда.

— Звісно ні.

Тому й не смів. Цілував лише маленькі теплі пальчики.

Тому через кілька років Лорхен стала його нареченою.

Але замість весілля — війна.

… Сьогодні в лісі біля забутого Богом села вони полюють на партизанів, точніше на партизанку, яка знищила дуже багато німців за те, що її батьків розстріляли. А вона, виявляється, була присутньою при цьому. І ніхто, навіть поліцаї, які всіляко намагалися вислужитися, не видали її, хоч знали в обличчя.

Відомо, що партизанку поранено. Їй не втекти.

Велику нагороду обіцяно за голову дівчини. Але Фрідріха не цікавлять гроші. Найважливіше те, що до них додається ще й тижнева відпустка додому. Він зловить цю невловиму дівицю й поїде в Німеччину до своєї Лорхен, яка пообіцяла належати йому ще до весілля, як тільки з’явиться вдома. Він провів рукою по нагрудній кишені, де лежав зачитаний до дір останній лист від дівчини.

Ти вислав мені український мед. Мої кажуть, що він солодкий. А мені чомусь гіркий. Можливо, тому, що ти не поряд.

«Коханий Фрідріху!

Ти вислав мені український мед. Мої кажуть, що він солодкий. А мені чомусь гіркий. Можливо, тому, що ти не поряд. Приїзди. Пальчики моїх ніг німіють без твоїх щоденних поцілунків. Як тільки ти повернешся, вони і я (розумієш, про що йдеться), будуть твоїми.

Цілую.

Лорхен».

Отримавши листа, Фрідріх одразу ж уявив свою кімнату в будинку дівчини, своє широке, як для одного, ліжко. А на ньому — оголену Лорхен з її чудовими сильними тренованими ногами спортсменки. Він вже відчував, як міцно вони обнімуть його стегна, як він загубиться між ними, як потоне в неземній розкоші…

Тихо шелеснули кущі. Фрідріх причаївся. В метрі від нього стояв хлопець, тримаючи на руках закривавлену дівчину.

— Хенде хох! — Фрідріх навів на них дуло пістолета.

Але хлопець на це не зважав.

Він підійшов до Фрідріха впритул і, мабуть, відчувши, що перед ним не кровожерливий убивця, а простий солдат, показав йому на дівчину і сказав:

— Допоможи!

Фрідріх вражено глянув на хлопця. Але ще більше його вразило обличчя дівчини. Перед ним була його залита кров’ю Лорхен. Ці зеленкуваті приплющені очі, це рудувате кучеряве волосся, ці ж міцні литки, які виглядали з–під збитої спідниці.

— Допоможи! — відчуваючи повне безглуздя прохання, попросив хлопець.

Фрідріх зважився. Поблизу був закинутий сарайчик. Він повів хлопця туди.

Вони удвох поклали дівчину на пахуче сіно. Хлопець опустився на коліна, розірвав кофтинку. На Фрідріха блиснуло заборонено білим. І його погляд застиг на дівочих грудях.

Хлопець жестом попросив у Фрідріха ніж і фляжку зі шнапсом. Протер лезо і, схилившись над дівчиною, швидким, на диво вмілим рухом витяг кулю. Кинув ніж на траву. Тоді розірвав на собі сорочку й перев’язав рану. Потім знову знаками показав Фрідріхові, що просить його подивитися за дівчиною певний час, доки вона трохи оклигає.

Фрідріх дав зрозуміти, що йому все ясно. Хлопець пішов, боязко оглядаючись, боячись отримати кулю в спину. Але він наче вгадав. Фрідріх був лише простим солдатом.

Дівчина важко дихала й стогнала. Фрідріх сів біля неї. Гладив мокре дівоче волосся. Дівчина відкрила очі і здивовано глянула на нього, а тоді простягла до нього руки, наче хотіла обійняти.

Фрідріх нахилився до неї, посміхнувся їй і тієї ж миті скрикнув від болю: ніж, який залишився лежати на сіні, по саме руків’я увійшов у його серце.

Читайте також: Виявили нового предка людини, який жив 500 000 років тому: як він виглядав (Фото).

Останнє, що він побачив, були голі ноги Лорхен, які переступили через його скривавлене тіло.

Олександра ГАНДЗЮК,
оповідання з книги «Венера в хакі».