«Поверніть моїх вкрадених дітей», — вимагає зараз позбавлена батьківських прав Світлана Дзюбашенко. Жінка шантажує і погрожує працівникам органів опіки, відвідуючи їх удома навіть вночі...
«Поверніть моїх вкрадених дітей», — вимагає зараз позбавлена батьківських прав Світлана Дзюбашенко. Жінка шантажує і погрожує працівникам органів опіки, відвідуючи їх удома навіть вночі.
Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
ДІВЧИНКА НЕ БАЧИЛА СОНЦЯ Коли у документі, який відтворює хронологію історії із Дзюбашенками (прізвище змінене), доходиш до цього пункту, мимоволі здригаєшся. Драматична для сім`ї сторінка звучить сухо і буденно: «07.09.2006. Вилучення Дзюбашенко Вікторії, 2002 року народження, із сім`ї і направлення її в притулок. 08.09.2006. Відібрання новонародженої дитини у Дзюбашенко С. у пологовому будинку...». Можливо, для батьків, позбавлених батьківських прав, вилучення дітей й справді байдужа річ. Часто єдина неприємність для таких горе-матерів і тат — це втрата грошей, які вони отримували на дітей і могли витрачати на себе. Тут усе по-іншому. Мама двох діток — Світлана Дзюбашенко — не алкоголічка і не наркоманка. І вона не визнає рішення суду про позбавлення її материнських прав. Жінка вважає, що дітей у неї просто вкрала держава. Водночас, на думку суду, перебування дітей з матір`ю є небезпечним для їхнього життя і здоров`я. ...Навіть у притулку п`ятирічна Вікторія виділяється серед інших обездолених дітей. Упізнається за якоюсь дорослою задумою в очах. Не раз вона дивувала працівників цього закладу, яких, здається, вже нічим не здивуєш. Коли якось діткам повідомили, що сонечко заходить і буде нічка, Вікуся раптом запитала: «Значить, ми підемо гуляти?». Запитання, втім, не таке й несподіване, якщо зважити, що за чотири з половиною роки, які дівчинка прожила в одній квартирі з мамою і дідусем у самісінькому центрі Луцька у багатоквартирному будинку, лише одна сусідка змогла пригадати, що усього раз бачила Вікторію — дівчинка гралась з собакою на сходах, які ведуть до їхнього напівпідвального помешкання. А коли Віку у вересні минулого року під час «вилучення» вивели надвір, вона поводилась так, ніби ніколи не бачила сонця, неба, дерев... СІМ`Я СТАЛА ТЮРМОЮ ДЛЯ ВІКИ Служба у справах неповнолітніх Луцького міськвиконкому серйозно зацікавилась цією сім`єю після того, як у вересні минулого року Світлана Дзюбашенко прибула у пологовий будинок уже з народженим удома хлопчиком. На «швидку» вона чекала у дворі з пакетиком у руці, в якому лежала... новонароджена дитина. — У 2004 році ця жінка мала мертвонароджену дитину і звернулась у лікарню лише тоді, коли її життя було під серйозною загрозою й без лікарської допомоги вона б померла, — розповів начальник служби у справах неповнолітніх Луцького міськвиконкому Федір Шульган. — А чотирирічної Вікторії ніби не існувало на світі: дівчинка не була зареєстрована у РАЦСі, вона ніде не перебувала на обліку і не обслуговувалась дільничним педіатром. Ми підозрювали, що у квартирі є дитина, але сказати напевне не могли. Вони удень ніколи не виходили з нею гуляти. Не йшли ні з ким на контакти, ніколи не відчиняли дверей, біля яких постійно прив`язані два собаки. Оцей замкнутий і дивний спосіб життя, який недобре може відобразитись на дітях, власне, й став причиною рішення суду про позбавлення батьківських прав, яке нещодавно вступило в силу. Але є тут іще один момент, про який у документах не пишуть, але про який багато говорять. Однокласники Світлани ще памятають її як життєрадісну і найрозумнішу ученицю в класі. «Ще десь до класу сьомого вона дружила з хлопцями-однокласниками, а в років 13 — як відрізало, — згадують вони. — Тоді Світлана раптом перестала сприймати хлопців-одноліток. Зате стала дуже пишатися своїм татом, молодим і гарним. Навіть в обнімку з ним ходила. Тішилася, що їх усі за подружжя сприймають... Її батько й справді був молодшим за наших батьків, одружився у 17. Ми були підлітками, коли він нас то в ліс компанією почав возити, всякі цікавинки розповідати, то на машині вчив їздити. Навіть в сауну водив. Отоді й помітили, що він зі Світланою в сауні на якийсь час закривається. І навіть до декого з подруг став приставати. Дівчата почали говорити: тато Світлани до неї, як до жінки ставиться. Але тоді не всі з однокласниць розуміли, як це — «як до жінки»...» Мама Світлани розлучилась з її батьком і переїхала в іншу область. Кажуть, що спочатку вона ще намагалась боротись за Світлану, а потім сказала, що дочки у неї більше нема. Брат Світлани, у якого своя сім`я, теж не часто з нею спілкується. А тим часом розповісти щось певне, хто батько її дітей, Світлана не може. Казала, що є один чоловік, але він нібито десь на заробітках, проте ніякого прізвища назвати не може... 32-річна жінка і далі живе в одній квартирі з рідним батьком. «Коли він поряд із Світланою, вона практично нічого самостійно робити не може, — діляться спостереженнями працівники служби у справах неповнолітніх. — Батько їй повністю диктує лінію поведінки і вона беззаперечно слухається його». ЧОГО ТЕПЕР ДОБИВАЄТЬСЯ МАТИ? «Вересень 2006 — березень 2007. Дзюбашенко С. періодично відвідує дітей в будинку дитини та притулку і вимагає повернути викрадених дітей. Відвідування Дзюбашенко С. службовців, які якимось чином причетні до справи, за місцем роботи та проживання...», — так само лаконічно передаються драматичні події у чиновницькому папері. — Світлана Дзюбашенко не прийшла на суд і не подала апеляційної скарги. Вона не визнає рішення суду і говорить, що ми вкрали її дітей, — продовжує Федір Шульган. — Ходить до працівників і вимагає повернення дітей. Мало того, що приходить на роботу, вона відвідує службовців і їхніх родичів за місцем проживання і влаштовує шантаж: «Ви ж дивіться, — у вас теж є діти»... Світлана Дзюбашенко зуміла дізнатись домашні адреси і приходила додому до начальника кримінальної міліції у справах неповнолітніх міста Луцька Бориса Пікуна, до директора Луцького буд инку дитини Володимира Алейнікова, де знаходиться народжений у вересні її син Артем, до завідувача обласним притулком для неповнолітніх у Рожищі Леоніда Матвійчука (там перебуває Віка), до чиновників мерії. У Володимира Алейнікова вона пробула до першої ночі. Цими візитами і погрозами нині займається міліція. — Світлана Дзюбашенко була у мене вдома двічі, — каже завідувач притулку для неповнолітніх Леонід Матвійчук. — Були різні погрози. І у притулку вона спочатку поводила себе агресивно і категорично. Намагається висловлювати якісь претензії щодо догляду за дитиною і умов її проживання. За час роботи притулку у Рожищі побувало понад тисячу дітей. Але, за словами завідувача притулком Леоніда Матвійчука, такої специфічної, складної ситуації він не пригадує. — І не бачу оптимального виходу з неї, — знизує плечима Леонід Матвійчук. — З одного боку є мати, яка ніби проявляє свої материнські почуття, з іншого — аргументоване рішення суду... Але найбільший подив тут викликає те, що Світлана Дзюбашенко не готова до спільних зусиль — разом думати, разом шукати вихід, щоб повернути донечку, адже удочерінням дівчинки уже цікавляться. — За законом через рік мама дітей може подати до суду заяву про поновлення її батьківських прав, — говорить Федір Шульган. — Але Світлана ні на які контакти щодо можливого повернення не іде, а ці речі треба доводити лише в суді. Водночас, вона може по три години спокійним тоном щось розповідати на цю тему. ...Тим часом маленькій Вікторії однаково, що вона жила без свідоцтва про народження, однаково, що її мама тепер не має на неї прав. Вона одразу зривається з місця і біжить назустріч, як тільки мама приходить провідувати її у притулок. Пригортається до неї, обціловує... У притулку Вікторія навчилася розрізняти кольори, вивчила перший віршик і навіть зіграла першу роль у дитячій виставі. Дівчинка стала більш відкритою й залюбки тричі за одну годину привітається з вами. Своїм дитячим розумом Віка ще не усвідомлює, які війни ведуть за неї дорослі...
