ФРАНЦУЗ ЗНАЙШОВ СВОЮ ДОЛЮ У ЛЮБОМЛІ

Почувши історію про те, як на місцевому болоті француз полює на жаб, — одразу не повірила. Вирішила неодмінно відшукати гурмана і завітати до нього в гості. Знайти помешкання іноземця на вулиці Княжій було неважко. Увагу привернув чоловік, який на міні-тракторі орав поле, хоч була негода – йшов дощ. А у дворі стояло багато сільськогосподарської техніки. Незабаром з будинку вийшла жінка і, побачивши нас, гостинно запросила:
— Заходьте до нашої хатини, але вже вибачте за безлад. Кілька років будуємося...

Ольга МУЧАК

Історія принца і попелюшки
Народився Жан Декруа в селі Кенсю, що за 25 кілометрів від міста Леон у Франції. Одразу після закінчення школи пішов навчатись в агрокультурне училище, потім здобув спеціальність будівельника-архітектора. Коли одружився, то взявся за господарювання: обробляв два гектари землі, утримував три десятки овець, свійську птицю, голубів. Займався і бджільництвом, в рік збирав до 300 кілограмів меду. Заслужив пенсію і знайшов душевний спокій у благодійній справі – вона і привела його в Україну. Привозив сюди гуманітарну допомогу, забирав до себе на оздоровлення дітей, постраждалих внаслідок чорнобильської катастрофи.
Благодійник фінансово і морально підтримував хвору українку — вона тривалий час лікувалася за кордоном і проживала в нього. На жаль, страшна недуга забрала життя жінки. Повертаючись з похорон додому, по дорозі на Польщу, Жан вирішив підвезти одну заробітчанку, яка наполегливо зупиняла його авто. Як це часто буває, розговорились, та повідала йому про свою нелегку долю. Розчулила добре серце іноземця, бо і сам був нещасливим. Доля подарувала йому сім’ю, виростив трьох дітей, а щастя не мав.
Через два місяці француз відшукав жінку і запропонував допомогу. Спочатку знайшов їй квартиру, бо на той час Інна Цупко мусила жити під одним дахом з колишнім чоловіком. Запала вона йому в серце настільки, що вирішив залишитись тут назавжди, «звити» сімейне гніздечко.
Шматочок Франції на Волині
Ось уже п’ятий рік живуть вони щасливою інтернаціональною сім’єю. Як розповіла господиня, Жан власноруч взявся за будівництво дому, адже має в цьому чималий досвід. Не довіряє тутешнім майстрам — все повинно бути виконано за сучасними європейськими нормами, бездоганно. А будівельний матеріал возив з Франції. Власноруч клав підлогу, перекривав дах шифером, встановив систему опалення тощо. Кухню облаштував сучасною побутовою технікою: до послуг мікрохвильова піч, електродуховка. В окремій кімнаті стоїть комп’ютер, є і факс. Потроху облаштував власний побут по-французьки.
— Найбільше любить працювати на землі, — розповідає пані Інна, — не цурається сільської роботи. Привіз всілякої сільськогосподарської техніки, навіть наймав спеціальний вантажний трейлер, щоб доставити сюди міні-трактор. Вже всім сусідам городи виорав.
Француз сіє різноманітну завезену зелень, овочі і навіть квіти. Цікаво йому, як воно буде рости на волинській землі. За будинком росте молодий сад, хоче, щоб було так, як на батьківщині. Якщо вже береться за будь-яку роботу, то виконує її якісно, на совість.
— Ви б тільки бачили, як він садить городину, — з посмішкою розповідає жінка, — всі рядки рівненькі, ніби під лінієчку. В мене так не виходить.
Незабаром до нашої розмови приєдналася сусідка Ніна Харісова:
— Серце в Жана дуже добре, ніколи не відмовляє в допомозі. Привіз нам із Франції телевізор, холодильник, газову плиту і за це ні копієчки не взяв.
Ламаним російсько-французьким говором і жестами чоловік почав висловлювати своє обурення щодо того, як українці перепродують «беушний» одяг, різноманітну техніку. В його країні «гуманітарку» віддають безкоштовно бідній частині населення.
— Кі-кі-кі-кі! — голосно покликав улюблену собачку мсьє Декруа. Тварина кинулась до ніг господаря і почала лащитись.
— Цю собаку Жан привіз з-за кордону, — пояснила Інна Цупко. – Скоро в нас буде притулок, бо всіх бездоглядних тварин додому забирає. Маємо семеро собак, двох котів, він сам їх лікує, їсти варить. Отаке в нас господарство.
На делікатес – болотну жабу
— Чоловік мій їсть мало, але завжди вчасно і щось смачненьке, — розповідає господиня. – Українські борщі, супи йому не до смаку. Любить смажену картоплю фрі, плов. А втім, там у них своя кухня — привозить різні заморські делікатеси, соуси, прянощі. А дайте я пригощу вас лазанією.
Поки ми смакували стравою, пані Інна розкрила секрет її приготування. Іноземець непомітно зник і повернувся з книгами, вирізками з газет по кулінарії. Гурман добре знається у французькій кухні, але вважає, що куховарити має жінка.
Жан, забачивши у місцевому болоті жаб, змайстрував спеціальну вудочку. Чіпляє на гачок клапоть нейлонової колготки – і «скрекотушка» тут як тут. Клює на рухому наживку і стає здобиччю іноземного рибалки.
— Я вже знаю як цю екзотику готувати, — похвалилася жінка. — Куштувала і зовсім не гребую цим наїдком. До речі, Жан дбає про своє здоров’я, не вживає спиртні напої, не курить.
Як не дивно, жінка жодного разу не була у Франції і зовсім не горить бажанням відвідати цю країну. Зізналася, що вже отримала запрошення на весілля від сина Жана Декруа – Лорана, а в минулому році відсвяткували одруження доньки Клєр. Француз зараз вивчає свій родовід і дослідив аж 12 поколінь.
— А загалом мій Жан дуже освічений чоловік, — зауважила пані Інна. – Перед сном завше читає різноманітну літературу, газети, журнали, добре знається в світовій історії, географії. Вільний час ми проводимо на природі — відпочиваємо влітку на озері Світязь, ходимо в ліс по гриби, ягоди. Іноземець живе повноцінним життям, старається не перейматися буденними клопотами, проблемами. Мабуть, тому 62-річний чоловік виглядає не на свої роки, він енергійний і життєрадісний.
— Небагато таких сміливців, які здатні проміняти євроцивілізацію на волинську провінційність. За це я його поважаю і люблю, — сказала господиня, коли ми прощалися.