Тамара Мельник упевнена: «Як буде Перемога, то заспіваємо так, як ніколи ще не співали».
«Те, як росіяни повелися із нашою «Плине кача», є жахливим звірством» (Фото)
Багатолітня керівниця чоловічої хорової капели Горохівського районного народного дому «Просвіта» Тамара Мельник і в цей непростий період працює над новим репертуаром. Міркує про значення пісні у воєнну пору і вболіває за те, щоб повернулися дні, коли б хотілося співати
Про що пісні у час воєнних тривог
Легенда культури Горохівщини Тамара Мельник стала «Людиною 2019 року» за версією журналістів і читачів газети «Волинь». За Тарасівну (так колеги з повагою називають пані Тамару), здавалося, дружно голосував і старий, і малий горохівчанин. Воно й не дивно, адже мисткиня багато років очолює народну аматорську чоловічу хорову капелу районного народного дому «Просвіта», співає у церковному хорі Свято-Вознесенського храму Горохова.
Не приховує, що буквально дихає роботою: «Пісню і музику мені, щоб була щасливою, подарувала доля». У 2020-му колектив відсвяткував 60-ліття: будувалися плани, мріялося про нові пісні. Аж тут війна. Як воно працювати на своєму робочому місці, якщо твоя професія передбачає спів?
– Війна – то великий стрес, – зітхає Тамара Мельник. – Зараз не дуже й хочеться співати. Та повторюємо собі, що наша робота є нашою зброєю, – і співаємо. Насправді це дуже непросто, бо, крім усього, війна ще й «зменшила» колектив: аж п’ятеро чоловіків виїхали за кордон. (Це люди віком понад 60, яких уже до війська не беруть). Для такого хору, як наш, це дуже відчутно! Зараз на репетиції приходить до двадцяти людей. Дякувати Богу, є і молодь, і старше покоління. Співаємо!
Лев Лепкий, командир кінноти Українських січових стрільців, написав «Гей, видно село» сто років тому, а за Україну все ще мусимо воювати.
Горохівські хористи задніх не пасуть: хтось у теробороні допомагає у військкоматі, ще один волонтерить, а всі разом підтримують український дух – власний та прихильників. Звичайно, перед репетиціями спершу діляться новинами, а тоді беруться виводити пісні про колишнє й теперішнє: «Гей, видно село, село під горою. Ой там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. А хто піде з нами, буде славу мати – Ми йдем за Вкраїну воювати!». Автор – Лев Лепкий, командир кінноти Українських січових стрільців, – написав її сто років тому, а за Україну все ще мусимо воювати. І сьогодні вона звучить саме так, що її хочеться співати й слухати. Тамара Мельник каже, що повстанські й стрілецькі пісні стали найактуальнішою частиною їхнього репертуару. Звіряється, що їй особисто робота допомагає триматися:
– Як берешся за ту пісню – поринаєш у мелодію, у вивчення характеру, в якому її написали поет і композитор, – і вже я там. А мені це дуже важливо, адже мушу передати головне про твір хористам і тримати все в руках. Хтось, може, думає: «А що там хором керувати?». А то треба зібрати, навчити, до якогось рівня довести, щоб звучало. То непросто, бо вимагає великої емоційної віддачі...
Скільки політики у нотних збірниках?
Сьогодні в Україні на терезах цінностей часто переважують будь-що з ознакою «російське». Тому в макулатурі опиняється написане, наприклад, Пушкіним і Толстим. Запитую в Тамари Мельник, як вона вирішила для себе питання з нотними збірниками російських композиторів. Вона каже, що все лежить на своїх полицях, й оповідає історію, як перечитувала Тургенєва:
– В нього є повість «Рудін», у якій автор вживає слово «Малоросія». І розумію, що це написано у XVIII столітті, але, звичайно, мене дуже зачепило, навіть обурило. Та я поклала цю книжку на місце. Поки що... У музиці деякі наші великі виконавці проти Чайковського, Бородіна, а інші – за. Чесно скажу: я не визначилася. Постійно шукаю відповідь на запитання: «В чому вони винні, адже жили і творили задовго до клятого путіна?».
Тамара Тарасівна наводить і приклад зі зворотного боку медалі. На обласний онлайн-конкурс хорових колективів її капела представила композицію, в якій оспівується переможна битва Богдана Хмельницького над польським військом під Жовтими Водами. Це подія 1648 року. Тамара Мельник справедливо зауважує:
– Поляки тепер – наші дуже хороші друзі. То як бути з цією піснею? Не виконувати? А вона дуже гарна! Й історію не зміниш і нікуди не викинеш.
Запитую, чи чула вона, що зробили росіяни з нашою «Плине кача», з якою проводжаємо у засвіти загиблих воїнів. (На недавньому концерті на стадіоні в московських «Лужниках» пара артистів на мотив цієї священної пісні співали якусь гидоту про порятунок Маріуполя «від нацистів-демонів з «Азовсталі». Причому виконували українською і зберегли слова «плине кача»). Тамара Мельник називає це звірством:
– Маємо по сусідству державу-біду! Росіянам важливо знищити нас і морально. Це жахливе звірство, як і все інше, що вони коять. Тому так важливо нам втримати свою Незалежність!
Усе, про що вона мріє передусім, – Перемога і мир, якомога скоріше. А вже як це станеться, то її чоловічий хор співатиме, як ніколи.
Останні новини:
- Син не дочекався батька із війни: у Луцькому районі попрощалися із загиблим Героєм.
- У Горохові злодій вкрав телефон у захмелілого чоловіка.
- На Волині горів трансформатор (Фото).
- «Командир запропонував усім, хто відчуває, що не готовий воювати, зробити крок вперед. І... ніхто не зрушився ані на сантиметр».
Усі новини російсько-української війни – тут.
