Курси НБУ $ 41.04 € 44.69
За три дні до загибелі Героя з Волині його 2-річний син вперше защебетав  у телефон слово «Тату!..» 

Провести 44-річного Василя Збудовського останньою земною дорогою у засвіти прийшли і приїхали люди з усієї округи, сусідніх громад, колеги з цукрового заводу, побратими.

Фото із сайту Мар'янівської ТГ.

За три дні до загибелі Героя з Волині його 2-річний син вперше защебетав  у телефон слово «Тату!..» 

У районі населеного пункту Вільшана Куп’янського району на Харківщині загинув житель села Борочиче Мар’янівської територіальної громади Луцького району Василь Збудовський (на фото) – Герой із фільму Євгенії Харків «Я вірю, що закінчиться війна», знятого в 2018 році журналістами газети «Волинь»

  …Він завжди й усюди починав розмову зі своєю незмінно доброзичливою усмішкою. І в мирному житті, і на передовій усіх заспокоював щирим і по-чоловічому впевненим: «Усе буде добре!» Тому всі, хто знав неймовірно людяного й порядного Василя, не вірив чорній звістці про його смерть навіть тоді, як у село його привезли в домовині...

Герою слава!
Герою слава!

«ПЕВНЕ, ЗА ЛУГАНСЬК І ЗА АЕРОПОРТ МЕНІ Й ДАЛИ ОРДЕН»

У ті чорні хвилини минулої суботи за Василем заплакали гірко в кожній хаті, як за рідним сином. Споглядаючи таку невимовну земну скорботу, від жалю потужною зливою над селом заридало й небо. Воно ж бо чуло, як ще три дні тому він не міг наговоритися по телефону з дворічним синочком Льонечкою. Хлопчик, певне, досі лінувався собі розмовляти, а того вечора на диво дзвінко защебетав у слухавку наймиліше Василевому серцю слово: «Тату!». Наче відчував дитячим серденьком Льончик, що більше ніколи-ніколи не скаже його своєму найкращому і найхоробрішому в світі татусеві.

І в мирному житті, і на передовій Василь усіх заспокоював щирим і по-чоловічому впевненим: «Усе буде добре!».

«Я не знаю… Страшно не було. Ну, в Дебальцевому трохи, то вже як виходили. Наших дуже багато побило. У 2014 році призвався, в 51-шу, перекомандирували мене в 128-му – то Ужгородська. З нею поїхав у Луганськ. Там буквально за тиждень побило більше 40 наших машин. Моя одна ціла зосталася, то я возив хлопцям боєприпаси, воду… Ми взяли в кільце Луганськ. Одна дорога на Краснодон залишилася, але тоді проти нас кинули 90 танків і ми відступили. Певне, за Луганськ і за аеропорт мені й дали нагороду…» – так скромно кавалер ордена «За мужність» третього ступеня Василь Збудовський розповідав Євгенії Харків, журналістам «Волині» й усьому світові у фільмі «Я вірю, що закінчиться війна» про те, як українські захисники тримали оборону на Сході країни в 2014 році.

Цими спогадами відтоді ревно дорожать бойові побратими, односельчани, друзі, футболісти, з якими він у мирні дні здобував перемоги й гідно приймав спортивні поразки.

Бійці називали його Гарантом позитиву

«Про Васю можу говорити багато-багато і все лиш хороше», – горює за сусідом і другом своєї сім’ї Валентина Маціюк. У 2014 році її чоловік Микола теж не злукавив перед Богом, собою і Україною. Тоді був в АТО, а коли в Україні почалася повномасштабна війна, Микола Миколайович і його син Іван одразу пішли на фронт гнати москаля з рідної землі. Тим часом їхня дружина й мама Валентина сміливо долає тисячі кілометрів у найгарячіші місця країни з гуманітарною допомогою захисникам від односельчан та жителів довколишньої округи.

На прохання чоловіка, Наталія купила дім сама. Доки господар воював, наводила у ньому лад. Та коханий так і не побачив їхнього омріяного домашнього раю...

Василь незмінно зустрічав волонтерку спокійним, врівноваженим і в гарному настрої. Бійці називали його Гарантом позитиву. І молодші, і старші військовослужбовці про людяність і надійність друга Василя переповідали, як гарну легенду, а його окопні знання й досвід слугували новобранцям краще за науку, здобуту у військових вишах, його поради врятували та й ще врятують сотні життів.

«Ми тепер, як родина, бо бачимося часто у спільній для всіх нас біді...» – а ці мудрі слова Василь сказав посеред вибухів волонтерці-землячці Юлії Омельчук. «Як завжди заспокоїв, бо вмів посіяти спокій у найстрашніших ситуаціях. І про те, що «вранці йде на завдання», промовив так мирно, ніби збирався на прогулянку», – розповіла вона на своїй сторінці у Facebook про останню зустріч із розвідником 21 березня 2023 року.

Василь обіцяв зателефонувати після завдання, але… За попередньою інформацією, його БТР загорівся від прямого влучання снаряда з ворожого танка. Одного з бійців екіпажу важко поранено, ще одного цими днями оплакує Україна.

І НОВА ХАТА  НЕ ДОЧЕКАЛАСЯ  ЗОЛОТИХ РУК  ГОСПОДАРЯ...

Провести 44-річного Василя Збудовського останньою земною дорогою у засвіти прийшли і приїхали люди з усієї округи, сусідніх громад, колеги з цукрового заводу, побратими.

«Oй, Васюню, мій Васюню…» – тулилася до труни з сином старенька матуся Лідія Петрівна, яка виростила хорошими людьми усіх своїх шістьох дітей. Німіла від горя дружина Наталія. Без татусевої ласки підростатимуть чотирирічна донечка Вероніка, дволітній Льоня і 15-річний Степан. Досі всі вони щохвилини чекали повернення свого найдорожчого з Перемогою, уявляли, як щасливо і довго житимуть у новій хаті. На прохання чоловіка, Наталія купила дім сама. Доки господар воював, наводила у ньому лад. Та коханий так і не побачив їхнього омріяного домашнього раю...

Заупокійне богослужіння відбулося минулої неділі в Свято-Миколаївському храмі села Борочиче, де настоятелем отець Андрій Андрусик. Панахиду очолив декан Горохівського благочиння, настоятель Свято-Вознесенського храму міста Горохова отець Андрій Сидор. Йому співслужив собор священників ПЦУ. Поховали Героя біля церквиці.

«За Тебе, друже, завжди будуть гордість і повага», – написав у авторській посвяті Василеві Збудовському Іван Маціюк. А коли Валентина Маціюк зачитала свої віршовані рядки про життя-подвиг свого сусіда Василя, ніхто не зміг стримати сліз: «Лиш квіти, й пам’ять, і спокій душі. Спочинуть руки, втомлені від зброї. Під сніг, і вітер, й проливні дощі в останню путь ми провели Героя...».

P.S. 23 березня жителі сусідніх із Борочичами Бужан назавжди попрощалися із загиблим неподалік Бахмута Валентином Степком. 

У день похорону Василя Збудовського ще в одному населеному пункті Мар’янівської громади – селі Скриговому – відправляли панахиду у роковини загибелі Миколи Кривов’язова… 

Герої не вмирають!

Плакала мама, дружина, діти, рідні, друзі, односельчани... І небо розридалося потужною зливою.
Плакала мама, дружина, діти, рідні, друзі, односельчани... І небо розридалося потужною зливою.

Читайте також: А в домовину поклали скрипку… У Ковельській громаді попрощались з Героєм Сергієм Бордеану.

Реклама Google
 

Telegram Channel