Обраницею героя однієї із наших березневих публікацій Святослава Сафроновича Мельничука стала жінка, молодша від нього більш як на 30 років і якій він майже три десятиліття тому… врятував життя
Обраницею героя однієї із наших березневих публікацій Святослава Сафроновича Мельничука стала жінка, молодша від нього більш як на 30 років і якій він майже три десятиліття тому… врятував життя
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ
Коли Святослав Сафронович каже “її очі”, обов’язково додає “такі променисті”, не просто “тихо промовила”, а –“з її чарівних уст почулись тихесенькі слова”, не “в руці”, а –“в рученьці”. … – 27 років тому влітку я ловив рибу на ставку у Теремному. Раптом вудочка здригнулась, зігнулась до води, я зрадів, що це має бути щось крупне, як у цю мить донісся благальний крик: “Допоможіть!” Бачу, метрів за сто від мене хтось топиться. Не роздумуючи, я скочив у воду. Напівживу дівчину виніс на берег, поклав на траву. Через якусь мить її очі відкрились і вона тихо промовила: “Хотіла квітку зірвати”. Біла лілея так і зосталась затиснутою в її рученьці... З туристичної палатки прибігли її подруги, обіймають-цілують, а я поплив за автомобільною камерою, з якої вона випала, коли нахилялася за квіткою. До речі, дівчина хотіла зірвати водяну лілею на глибині, хоча зовсім не вміла плавати. Я взяв вудочку і пішов додому переодягатись… І от на початку нинішньої весни стою на зупинці “РАГС”. Повільно підходить до мене симпатична жіночка і чомусь пильно вдивляється, а потім здивовано запитує: “Чи не ви колись врятували дівчину, яка випала з автомобільної камери на ставку в Теремному?..” Миттєво у свідомості проявились кадри тієї рибалки і дівчини-русалки… “Було таке”, – здивовано відповідаю, бо вже впізнав у цій жіночці ту дівчину-русалку. Тут наші руки в якомусь неймовірному пориві з’єднались і я почув: “Ваш образ закарбувався у моєму серці на все життя... Як я вам вдячна!” А я жартома кажу: “То давайте цю вдячність підкріпимо у РАГСі, що поруч?”. – “Ви не жартуєте?” – раптом пильно глянула вона в мої очі. А через кілька секунд ми, тримаючись за руки, ніби підлітки, уже йшли вирішувати своє майбутнє… “Невже ця біла квітка була варта мого життя?” – не раз і не два Раїса Іванівна потім про це себе запитувала. Тепер знає, що ця лілея була не просто так – це був знак долі на 27 років вперед, “вона подарувала мені мого Сафроновича”. Пані Раїса і досі називає Святослава Сафроновича на “Ви” або звертається до нього по батькові, хоча в розмові з нами ніжно уточнювала: “Мій Сафронович”. Каже, що в РАГСі досить делікатно відреагували на їхнє одруження, хоч і не називали “молодятами”... – Коли місяць на роздуми перед розписом закінчувався, почали з’являтись певні сумніви, – зізнається Раїса. – Та й подруги казали: “Ти вже сама бабуся, маєш онуків, а він же навіть за твою маму набагато старший!? Що ти робиш, одумайся?” Я їм щось відповідала про велике почуття, що справді буває так, ніби грім серед ясного неба, що його образ закарбувався у моїх очах на усі ці довгі роки, але, звісно ж, – вагалась. І раптом мені до рук потрапляє газета “Волинь”, де на першій сторінці… велика фотографія Святослава Сафроновича! Все аж затремтіло всередині! А коли прочитала статтю і дізналася, яка у нього світла голова і золоті руки, – остаточно вирішила: виходжу заміж! “Волинь” допомогла мені прийняти рішення. Я її буду читати усе життя! “Після своїх сімдесяти запатентував сім винаходів” – так називалась наша стаття за 20 березня нинішнього року, в якій розповідалось про те, як лучанин Святослав Мельничук довів своїм онукам, що і “на пенсії є життя”: коли Святославу Сафроновичу пішов восьмий десяток, він запатентував сім винаходів, за які купив... квартиру. Романтичним продовженням цієї історії можуть стати слова знаменитого листоноші Пєчкіна: “На пенсії життя тільки починається!” – О, чуєте? Це Пугачова співає про нас, – усміхається Святослав Сафронович і голосніше вмикає програвач, де звучить: “Любовь, похожая на сон, счастливым сделала мой дом, но вопреки законам сна – пускай не кончится она”. Коли пісня закінчується, Святослав Сафронович продовжує: – Я прекрасно розумію, який у мене вік… Що щастя, яке мені подарувала Рая, не може тривати довго… Але ви не можете уявити, що таке літати у 80 років, як у юності! Я щодня у Господа прошу, щоб цей сон, а інакше не можу назвати оці дні, протривав ще трішки, адже я тільки тепер переконався, що це правда, коли кажуть: “Коханню всі віки підвладні”. В очах Святослава Сафроновича відбивається щаслива усмішка пані Раї.
