Курси НБУ $ 39.43 € 42.75
На Волині переселенці Погрібні оновили 300-річну «Тайну вечерю»

«Тайна вечеря» зі старого Низкиницького іконостасу, який було варварськи знищено на початку 1990-х років за часів владики Павла (Лебедя), дбайливо зберігалася на церковній шафі у Кропивщині, благоговійно огорнута рушниками і ряднами...

Фото із сайту bug.org.ua.

На Волині переселенці Погрібні оновили 300-річну «Тайну вечерю»

А на Полтавщині – ікону, до якої молилася мама Миколи Гоголя

Війна змусила їх шукати прихисток у Нововолинську. З ними приємно спілкуватися – відчувається їхнє вболівання за людей, за Україну і не на словах, а конкретними справами, навіть далеко від рідного дому.  Валентина та Артем Погрібні, художники з Харкова, і на Волині намагаються творчу роботу поєднувати з волонтерством

Шахтарське місто прийняло тепло

Валентина й Артем Погрібні – художники: дружина – проєктувальниця інтер’єрів, Артем – реставратор. Вона – уродженка Полтавщини, він – із Дніпра. Ось уже понад 30 років у їхній родині панує атмосфера творчості, натхнення. Дочка Мирослава, студентка художнього коледжу, також уже пробує свої сили в мистецтві і є помічницею татові у проведенні реставраційних робіт.

Війна не перекреслила головної справи життя цих сильних людей, тільки внесла тимчасові корективи.

– З першими вибухами в районі авіазаводу ми зрозуміли, що треба евакуйовуватися, – згадує пані Валентина, – бо у нашій ситуації залишатися в окупації було дуже небезпечно. З 2014 року ми волонтеримо, допомагаємо армії. Я займалася плетінням сіток і постачанням їх нашим захисникам. У Нововолинську нас прихистила родина нашого кума, вихідця з вашого міста, знаного скульптора Володимира Кочмара.

Цікавлюся враженнями від Нововолинська, спілкування з нашими людьми.

– Як кажуть у народі, – сумно усміхається моя співрозмовниця, – вдома є вдома, і ми, звісно, хочемо додому. Але ми вдячні нововолинцям, владі міста  за теплоту і душевність, українську відвертість і щирість. Ми будемо все це завжди пам’ятати після повернення в Харків. (Пан Артем всю приязність до міста висловив кілька разів одним словосполученням – «все шикарно»).

Перші критики художників Валентини та Артема Погрібних – вони самі.
Перші критики художників Валентини та Артема Погрібних – вони самі. Фото з архіву родини ПОГРІБНИХ.

 – Якби не війна, – долучається до бесіди чоловік, – то життя у Нововолинську як пісня: тут за кілька хвилин можна добратися у будь-яку точку міста, вільно припаркувати автомобіль, всі одне одного знають, ідеш вулицею і звідусіль чуєш «Добрий день!». Мені вдвічі імпонує ваше місто, бо раніше працював у харківській філії реставраційної організації, і тут отримав постійну роботу за спеціальністю – колектив міського історичного музею разом із директоркою Іриною Костюк радо прийняв мене. Тепер долучаюся до збагачення історичних надбань нововолинського регіону.

Повертає до життя святині

Валентині з дітьми довелося вісім місяців бути у Нідерландах, де вона зуміла організувати виставку своїх і чоловікових робіт.

На її картинах – квіти. Натхненно працювала над експозицією картин, займалася йогою – і це дало можливість хоч трохи відвернути увагу від війни. Розповідає, що європейські господарі, в яких вони мешкали, знали все про війну й українців дуже підтримували.

Після прибуття у Нововолинськ Валентина відразу знайшла волонтерський центр, де виготовляють захисні речі. З болем поділяє хвилювання волонтерки Наталії Волохатої, що мало нововолинців і приїжджих приходить плести маскувальні сітки і примари, які дуже затребувані на фронті.

У перші місяці плести захисні сітки приходило до 400–500 людей, а тепер 20–30. Я й у соцмережах закликала, і спеціальні листівки виготовляла з цього приводу – відгук слабенький. 

– Не розумію, чому люди сидять біля під’їздів, а не йдуть до нас, – висловлює Валентина свою стурбованість. – Наталія каже, що у перші місяці плести захисні сітки приходило до 400–500 людей, а тепер 20–30. Я й у соцмережах закликала, і спеціальні листівки виготовляла з цього приводу – відгук слабенький. Після плетіння чергового виробу залишаються клаптики тканин яскравого кольору, які я відкладаю і хочу з них сплести сітку, як квітковий килим, як провісник нашої Перемоги.

Читайте також: «На Волині знайшли давній образ з іконостасу, який зруйнував митрополит упц мп Павло (Петро Лебідь)».

Пана Артема як реставратора в Нововолинську чекав творчий злет. Директорка музею Ірина Костюк показала йому у сховищі Царські врата, врятовані свого часу із Свято-Успенської церкви Низкиницького монастиря. Професійний досвід відразу підказав майстрові: це – річ унікальна.

Узявся реставрувати, відтворювати різьбу – з’явилися залишки позолоти. Священник Віктор Мартиненко підказав, де ще можна знайти фрагменти врат – відшукали. Після доповнення елементів композицію виставили в музеї.

«Тайна вечеря» зі старого Низкиницького іконостасу, який було варварськи знищено на початку 1990-х років за часів владики Павла (Лебедя), дбайливо зберігалася на церковній шафі  у Кропивщині, благоговійно огорнута рушниками і ряднами...
«Тайна вечеря» зі старого Низкиницького іконостасу, який було варварськи знищено на початку 1990-х років за часів владики Павла (Лебедя), дбайливо зберігалася на церковній шафі у Кропивщині, благоговійно огорнута рушниками і ряднами... Фото із сайту bug.org.ua.

 У церкві села Кропивщина натрапили на ікону «Тайна вечеря», датовану, за словами наукового співробітника музею Юрія Велінця, 1720 роком. Її пан Артем також повернув до життя.

– Які відновлені експонати найбільше запам’яталися?

– Надзвичайно цінна знахідка чекала нас на малій батьківщині дружини. Ікона Святого Миколая, до якої, за легендою, молилася мама Миколи Гоголя. Вона просила угодника про народження сина. І – о диво! – на світ з’явився наш геніальний письменник. Цей святий образ зараз експонується у Полтавському краєзнавчому музеї. І тепер ось ці знахідки у вашому краї для мене теж стануть незабутніми. 

Алла ЛІСОВА.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel