Курси НБУ $ 38.31 € 41.54
Пекло полону: щоб вижити,  їв мишей і черв’яків

Військовослужбовець Олексій Ануля витримав сім кіл пекла в російському полоні.

Фотоколаж із сайту obozrevatel.com.

Пекло полону: щоб вижити, їв мишей і черв’яків

30-річний український захисник Олексій Ануля, кікбоксер із Чернігова, розповів про нелюдські знущання в російському полоні, де він пробув дев’ять місяців. Додому Герой повернувся 31 грудня 2022 року разом зі ще 139 воїнами

…Він потрапив у російську катівню, яка розташовувалася недалеко від білоруського кордону, а потім у курське сізо №1. Там українець провів 40 діб.

«Росіяни збирали на кожного полоненого дуже детальну інформацію, аж до зразків ДНК і 3D-сканування обличчя. Наказували зайти до соціальних мереж, якщо пароля не пам’ятаєш – дуже сильно били. Шукали, хто брав участь у мітингах, хто має родичів у росії. Якщо встановлювали, що людина була учасником Революції гідності – вбивали. Вважали, що ті люди повалили їхній російський стрій і те все було проплачене Америкою, – пояснив спортсмен. – Думав, пекло я вже пройшов, а виявилося, що воно ще чекало попереду. 5 травня мене й інших полонених відправили літаком до Тули, а звідти до донського сізо (місто Донський Тульської області рф, колонія № 1. – Ред.)».

Там над полоненими не просто знущалися. Для українців створили такі умови, вижити у яких було дуже важко, – «били щодня, безперестанку і без причини, могли бити 15 хвилин, а могли і півтори години».

У сізо він був у камерах особливого режиму й у карцері, в останньому провів 108 днів. У датах і днях не губився, бо на стіні біля умивальника робив насічки у вигляді календаря.

«У кожній камері нам дозволяли присісти лише для того, щоб поїсти. На десять хвилин. У туалет дозволялося раз на день, по хвилині. 18 годин на день ми стояли. Голову треба було опустити, а руки тримати ззаду, пальці розчепірити й не ворушити ними. Наглядачі стежили, щоб ніхто не заплющив очей. Шия затекла, поворухнувся – миттю двері відчиняються, вони заходять, витягають на коридор і б’ють ногами в берцях чи дубинками. Через камери відеоспостереження за нами постійно спостерігали. Били за будь-який рух», – розповів колишній військовополонений.

Про жодну медичну допомогу не йшлося. Більше того, якщо полонені хотіли звернутися до медиків, їхні скарги вислуховували, а потім били ще сильніше саме по хворих місцях.

Б’ють, а я міцно мишу тримаю в зубах. Із рота кров тече. Вони подумали, що відбили мені нирку: «Вставай, вот так тєбє лучше будєт». Насправді то було через покусаний мишею рот.

Українці були постійно голодними. Кілька разів Анулі давали їсти з миски службового собаки… Якось Олексій приніс із вулиці дощового черв’яка, замотав у ганчірку, поклав у зливний бачок і забув на тиждень. «Дістаю, а там уже їх цілий виводок. Так я отримав перший білок за довгий час. З’їв усіх. Шоколад не їв після полону з таким задоволенням, як тоді дощових черв’яків», – розповів Герой.

У карцері він із голоду полював за мишеням і пацюком. Наглядачі це зрозуміли й отруїли пацюка, але воїн продовжив «полювання» на мишку. На це пішло майже чотири місяці. «Загострився слух, тому чув, де воно бігало. Зір падав, бо били постійно по голові й було темне приміщення, де постійно блимала фіолетова лампочка. Шкода  було навіть крихти хліба, щоб мишеня прикормити. Якось спіймав і вдарив його об цвяшок. Убити не встиг, зірвав лише шматок шкіри. Наглядачі бачать, що в мене в карцері є рух, а це було заборонено. Ідуть до мене, відчиняють двері. Щоб мишеня не втекло, кидаю до рота. Притискаю зубами, щоб не побігло в стравохід. Воно обгризає мені піднебіння, прокушує язик. Хвіст, як пропелер, у всьому роті. Дряпає кігтями. Мені, коли вони заходять, треба доповідь зробити. А я не можу, бо не хочу відпускати їжу. Кілька днів до того не їв, нічого не давали.

Вивели мене й почали бити по правій нирці. Били сильно. Синьо-зелена гематома довго не сходила на тому місці. Б’ють, а я міцно мишу тримаю в зубах. Із рота кров тече. Вони подумали, що відбили мені нирку: «Вставай, вот так тєбє лучше будєт». Насправді то було через покусаний мишею рот. Тому тоді катування було недовгим. Я заповзаю до камери по фекаліях на підлозі, бо протікала труба. Ледь є сили встати, а на душі радісно. Болю не відчував. На рівні підсвідомості розумів, що їм м’ясо. І це мені допоможе дожити до ранку. У роті смак крові й печінки. Ніби свинець облизуєш. Шерсть застрягла між зубами. Виплюнув лише мишачі зуби. Хвіст жував довго, як жуйку», – розповів воїн.

Він зізнався, що вже підготував собі простирадло, щоб повіситися, але йому привиділася покійна бабуся. Вона померла незадовго до великої війни. «Ходить, миє умивальник і каже: «Куди ти зібрався? Ти ще дітям подарунки на Новий рік не купив». У мене двоє: доньці дев’ять, сину п’ять. Наглядачі через відеоспостереження побачили, що я нібито з кимось розмовляю, відчинили камеру й знову з усієї сили побили мене», – розповів Ануля.

…Сон виявився віщим. Хоч і з підірваним здоров’ям, але Олексій Ануля повернувся в Україну до сім’ї.

Джерело: obozrevatel.com. 

Так виглядав Олексій після повернення з полону.
Так виглядав Олексій після повернення з полону. 

Читайте також: «Не для того я служив в армії півтора року, щоб тепер ховатись у Польщі».

 

Telegram Channel