«Громадянський шлюб, чи замаскований гріх?» — таку публікацію прочитав в одній з сторінок «Любить! Не любить». Тема – не нова. Громадянський шлюб (або по-народному життя на віру, по совісті, по любові) був завжди. І я б не сказав, що це гріх. Гріх вбити, обманути, зрадити, зректися рідних батьків. А ось жити по любові, не ставлячи підпису в офіційному бланку, — це, на мою думку, не гріх...
«Громадянський шлюб, чи замаскований гріх?» — таку публікацію прочитав в одній з сторінок «Любить! Не любить». Тема – не нова. Громадянський шлюб (або по-народному життя на віру, по совісті, по любові) був завжди. І я б не сказав, що це гріх. Гріх вбити, обманути, зрадити, зректися рідних батьків. А ось жити по любові, не ставлячи підпису в офіційному бланку, — це, на мою думку, не гріх...
Микола АНАТОЛЕНКО
Та й виглядає воно якось не зовсім щиро, що лише підпис під час реєстрації шлюбу дає право любити, створювати сім’ю, народжувати дітей. Не буду далі розмірковувати – гоже чи ні жити в громадянському шлюбі. Для переконливості і для роздумів розповім про себе, про своє сімейне життя. Зареєструвавши наш сімейний союз і проживши із першою дружиною вісімнадцять років, в силу певних обставин я розлучився. Через вісім років самотності зустрів таку ж розлучену жінку. Після піврічного листування та близького знайомства ми вирішили жити разом. Коли минув рік спільного проживання, моя благовірна, немовби жартома, якось заговорила про узаконення наших стосунків. Із відповіддю я не забарився: мовляв, хіба ми гірше живемо від тих, хто скріпив свій сімейний союз підписами? Із свого боку відмову від узаконення шлюбу, тобто від реєстрації, я мотивую ще й тим, що не є прихильником зайвої метушні, не люблю невиправданих витрат, марнування часу. Та й літа в нас були вже не ті на початок нашого спільного життя, щоб йти до загсу: мені – п’ятдесят літ, моїй половині – сорок п’ять. Це щодо мирського життя. А духовна його сторона? Безперечно, у нашій сім’ї мова йде про вінчання. Я, звісно, не проти. Але знову ж таки, як підкреслюють самі святі отці, церковний шлюб не є запорукою щасливого і міцного сімейного життя. Можу навести чимало прикладів, коли , повінчавшись, подружжя через рік розбігається. Зараз багато сімейних пар і старшого віку, і особливо молоді беруть церковний шлюб. З одного боку це добре. А з другого… Часто молоді вінчаються, бо «всі так роблять». Але як бути, коли ці молодята жодного разу не були у храмі Божому, навіть не знають, якими дверима туди заходити? Не кажу вже про те, що не знають вони, як поводитись на службі Божій. То ж лише за кілька днів до вінчання матері і бабусі у терміновому порядку наполегливо навчають премудростям церковних канонів. А чи багато хто з тих, хто повінчався, згодом відвідує храм Божий? На жаль, ні. І якраз у цьому випадку вінчання — справді лише данина моді. А ось ми із своєю дружиною без усяких «узаконень» і далі проживаємо разом. Дякуючи Богові, уже десять років в нашій сім’ї мир і злагода, любов. До речі, після першого року нашого спільного життя підніс своїй дружині на вишитій хустині широку шлюбну золоту обручку і промовив, що тим самим узаконюю наш сімейний союз. Більше того – в цей же день я дав слово, що зроблю все можливе і неможливе, аби з мого боку не було приводу для розлучення. І, судячи з прожитих літ, мені це вдається, дякуючи Божій прихильності та веселковому сяйву Віри, Надії, Любові. Нехай не подумають шановні читачі, що я підмовляю когось не узаконювати шлюб. Розписуйтеся, вінчайтеся! Особливо це стосується молодих пар, яким жити і жити. Бо якщо вони не зареєструють шлюб, то в подальшому житті можуть бути проблеми після народження дітей. А коли хтось не бажає з якихось причин узаконювати свої стосунки, то, звичайно, не потрібно гендлювати своїми обранцями, міняючи, як рукавички. Треба бути вірними одне одному нині і на віки вічні. Ківерцівський район.
