Курси НБУ $ 39.59 € 42.26
Уже 26 воїнів із Мар’янівської громади на Волині  поповнили Небесний легіон... (Фото)

Фото на згадку про зустріч матерів, батьків, удів бійців – мешканців Мар’янівської громади, котрі віддали життя за Україну.

Фото Надії ХАРЧУК.

Уже 26 воїнів із Мар’янівської громади на Волині поповнили Небесний легіон... (Фото)

Коли матері, вдови, діти воїнів, які віддали життя за Україну, бачать, що вони не залишилися наодинці зі своєю непоправною втратою, то це додає сил, аби не занепасти духом. Це і був головний лейтмотив зустрічі за круглим столом «Біль серце стискає, гірко плаче душа», котра відбулася напередодні Нового року в селищі Мар’янівка на Горохівщині. Вона тут уже друга за час повномасштабного вторгнення росії

«На жаль, число загиблих Героїв збільшилося»

Уже вкотре передивилася фільм «Я вірю, що закінчиться війна», створений у 2018 році, який підготувала редакція газети «Волинь» (режисер – Олег Криштоф, оператор – Олександр Пілюк). Творча ідея належить учительці із села Скригове, що на Горохівщині, Євгенії Харків. Її чоловік отримав повістку у 52 роки і пішов в АТО. Вона чекала його, вишиваючи ночами ікони – коли Михайло повернувся, їх було вже 15 (щомісяця війни – по одній). Згодом родина збудувала на подяку Богу капличку й випустила альбом-календар про воїнів із сіл Скригове та Пілгани. Створювалася ця стрічка як вияв подяки тим, хто ціною свого здоров’я, життя не пустив ворога далі, як нагадування всім, що поряд з нами є люди, котрі на цій неоголошеній війні втратили своїх рідних. Тоді Євгенія Іванівна ще не знала, що через три роки похоронить свого Михайла (далося взнаки підірване на війні здоров’я), що цей фільм стане для неї особливо дорогим: у його кадрах вони з чоловіком – усміхнені, щасливі. 

І учасник АТО Василь Збудовський із села Борочиче, який став героєм стрічки,  не думав, що доведеться ще раз іти на війну. 24 лютого 2022-го боєць був зарахований у військову частину, а трохи  більш як через рік під час виконання бойового завдання в районі села Вільшана Куп’янського району Харківської області в результаті ворожого обстрілу загине – поповнить Небесний легіон, як і ще понад десяток його земляків...

Два роки після загибелі Ігоря я була наодинці зі своїм горем. Мені здавалося, що мене ніхто не розуміє, не може осягти, яка це непоправна для мене втрата...

Саме колишня вчителька Євгенія Харків, яка свого часу запропонувала створити фільм «Я вірю, що закінчиться війна», не з чиєїсь підказки, а за покликом душі стала ініціаторкою і зустрічі матерів, батьків, вдів загиблих воїнів – мешканців Мар’янівської громади Луцького району. Цю ініціативу підтримав очільник  селищної ради Олег Басалик, й вона відбулася 21 січня 2023-го – у день освячення оновленої стели «Вічна пам’ять захисникам українського народу». Ось тільки, на жаль, на сьогодні число загиблих Героїв збільшилося. Якщо тоді на стелі було викарбувано 12 прізвищ (6 учасників АТО й стільки ж тих, хто поліг у боях за Україну під час повномасштабного вторгнення росії), то тепер до них треба додати ще 14. Ведучі зустрічі  – директор КЗ «Центр надання  культурних послуг» Мар’янівської громади Оксана Киричук та бібліотекар села Галичани Наталія Чосік – зачитали цей список, й присутні вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання.

«Немає більшого подвигу, як віддати життя за свою країну»

До присутніх зі вступним словом звернувся голова селищної ради Олег Басалик.

– Воїни, які полягли за Україну, – cказав він, – будуть з нами доти, поки житиме пам’ять про них. Вони стануть ангелами, які з Небес охоронятимуть рідних, близьких від усіх негараздів, допомагатимуть їм пережити горе непоправної втрати, а своїм побратимам – наближати Перемогу. Немає більшого подвигу, як віддати життя за свою країну.

Очільник громади поздоровив усіх із Різдвяними святами. Він вручив подяки селищної ради матерям, котрі виростили безстрашних синів України, а також дружинам, яким випало пережити горе втрати коханої людини.
Слова вдячності прозвучали й на адресу газети «Волинь», у публікаціях якої в час повномасштабної війни – відображення того, чим сьогодні живе країна, окремий регіон, місто, село. А життя це сьогодні будується за одним принципом: ти або воюєш у Збройних силах України, або волонтериш і допомагаєш захисникам.  У кожного – свій фронт, і приємно знати, що нашу газету читають  бійці і на передовій, і на укріпленому кордоні з білоруссю, звідки існує загроза нападу. І до таких акцій, які проводяться в Мар’янівській громаді, «Волинь» долучилася. За дорученням головного редактора Олександра Згоранця, який, до речі, не раз бував із волонтерами на Сході України, автор цих рядків вручила матерям, вдовам нагрудні значки з портретами загиблих – синів, чоловіків. А ще передала Подяку дирекччині ФГ «Агролекс» села Цегів Луцького району Олександрові Потинському, який уже вдруге став спонсором передплати нашої газети для матерів та вдів бійців, що полягли в боях за Україну.

«Гуртом легше пережити свою біду»

На зустріч була запрошена заступниця керівниці Волинського осередку Всеукраїнського об’єднання матерів та дружин захисників України Алла Клим’юк, син якої був учасником АТО й загинув у 2017 році. У рідному селі Гірка Полонка Луцького району знайшов  вічний спочинок Ігор Клим’юк, який назавжди залишився 22-літнім.

– Я, як ніхто, розумію, що переживає жінка – мати, дружина – з кожним сповіщенням про повернення Героїв «на щиті», – говорила пані Алла, виступаючи перед присутніми. – Повірте, рана свіжа й досі, хоч і минуло шість років, як не стало сина. Болючі миті знов і знов  переживаєш разом із тими, хто втратив синів, чоловіків. Два роки після загибелі Ігоря я була наодинці зі своїм горем. Мені здавалося, що мене ніхто не розуміє, не може осягти, яка це непоправна для мене втрата (бо вона в мене найбільша!). Згодом почула, що є спілка матерів та дружин учасників АТО й долучилася до неї. Сьогодні це  – Всеукраїнське об’єднання, в яке входять не лише жінки, чиї чоловіки чи сини загинули, а й діючих військових, полонених і тих, хто зник безвісти (у зв’зку з великою війною торік у травні з усієї України з’їхалися до Польщі керівниці регіональних організацій і змінили назву на об’єднання матерів та дружин захисників України). Жінки мають можливість поспілкуватися, розповісти про свої проблеми – комусь потрібна інформаційна допомога, іншому – матеріальна…

Пані Алла розмірковувала, що гуртом легше пережити свою біду. В організації є психологи, адвокати, які надають допомогу. Вона розповіла про програму, яка передбачає тристоронні зустрічі – матерів і вдів, представників об’єднання та місцевої влади, і запропонувала:

– Можливо, в подальшому ми і з головою Мар’янівської селищної ради проведемо таку зустріч, аби почути, яка соціальна програма працює у вашій громаді. Поки що у нас із двома громадами – Боратинською Луцького і Сошичненською Камінь-Каширського районів – налагоджена співпраця за цією програмою. Хочемо, щоб сім’ї загиблих, діючих віськовослужбовців чи тих, які чекають рідну людину з полону,  хоч якусь допомогу мали.

Звертаючись безпосередньо до присутніх на зустрічі жінок, Алла Клим’юк закликала їх «кріпитися, єднатися й грамотно заявляти про свої права, згідно із законодавством».

Євгенія Харків, подякувавши насамперед воїнам, які захищають Україну, кожного з нас, будучи в окопах на передовій, висловила думку, яка й спонукала її стати ініціаторкою та організаторкою зустрічей матерів, вдів загиблих:

– Ніхто й ніщо не може загоїти рани й біль утрати синів, батьків, чоловіків, але їхні сім’ї мають завжди відчувати підтримку.

Голова громади Олег Басалик вручив Євгенії Іванівні Подяку селищної ради, а також відзнаку – нагрудний значок, яку передав для неї громадянин США Віктор Вовняр. Цей чоловік, коріння якого на Горохівщині, і сам долучився до волонтерства на допомогу Збройним силам України, й пишається своїми земляками, які кожен на своєму фронті наближають Перемогу України. Така ж відзнака буде передана волонтерці із села Борочиче Валентині Маціюк.

На прохання пана Віктора за його кошти для учасників зустрічі було куплено коровай – так він привітав своїх земляків із Різдвом Христовим, розділив з ними  біль утрати захисників.

На завершення  присутніх на зустрічі віншував колядками народний аматорський фольклорний гурт «Джерело» із села Галичани. За словами керівниці колективу Галини Антонюк, жінки колядували на Різдво й збирали гроші на допомогу Збройним силам України, і на Водохреще 6 січня линутимуть їхні колядки як символ духовної сили нашого народу.

P. S. На жаль, на сьогодні загальне число бійців – мешканців Мар’янівської громади, які віддали життя за Україну, – зросло до 27.

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Катерина ЗУБЧУК.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

Василь РОМАНЮК – боєць із селища Голоби Ковельського району;
Микола МИХАЛЕВИЧ – боєць із села Замшани, що на Ратнівщині;
Віталій ЛАНШИН – боєць із міста Луцька;
Микола СОСНИЦЬКИЙ – боєць із села Дідичі, що на Ківерцівщині;
Володимир ТКАЧУК – боєць із села Фалемичі Володимирського району;
Ігор ДЕРЖАЙ – боєць із міста Луцька;
Віталій ЗГОРАНЕЦЬ – боєць із села Залюття, що на Ратнівщині;
Володимир МАЛАШЕВСЬКИЙ – боєць із села Раків Ліс Камінь-Каширського району;
Віктор АФАНАСЬЄВ – боєць із міста Луцька;
Валентин ХЛОПЦЕВ – боєць родом із міста Володимира (проживав у  Полтаві);
Артем ЗУБ – боєць із села Великий Обзир Камінь-Каширського району;
Володимир БАЛЬ – боєць родом із селища Колки (проживав у Вараші на Рівненщині);
Ілля ФОМІН – боєць із селища Маневичі;
Олександр СІЛІВОНЧИК – боєць із міста Ковеля;
Володимир ОРКІШ – боєць із селища Люблинець Ковельського району;
Олег ДЕМЯНЧУК – боєць із міста Луцька;
Артем СТЕПЧУК – боєць із міста Луцька;
Роман КУЗЬМИЧ – боєць із міста Любомля;
Павло РОМАШУК – боєць із міста Ковеля;
Олексій САМАРЧУК – боєць із села Запілля, що на Любомльщині; 
Олег КОХАНЮК – боєць із міста Каменя-Каширського;
Андрій ОХОТИНСЬКИЙ – боєць із села Старики, що на Горохівщині;
Микола ЯРМОШУК – боєць із села Згорани, що на Шаччині;
Максим КОЗЕЛ – боєць із села Кукли, що на Маневиччині;
Андрій ШЕВЧЕНКО – боєць із міста Ковеля;
Олександр ЗАРЕМБА – боєць із  міста Луцька;
Олександр КВАЧ – боєць із села Старосілля, що на Маневиччині;
Володимир ГАПОНЧУК – боєць із села Старосілля, що на Маневиччині;
Олег ПАТІЮК – боєць із села Кременець, що на Рожищенщині;
Олександр ОЛЕКСЮК – боєць із селища Турійська;
Богдан БАГЛИК – боєць із села Смолярі, що на Старовижівщині;
Микола КАРПУК – боєць із села Журавлине, що на Старовижівщині;
Анатолій ЛЮБЧИК – боєць  із селища Любешова;
Сергій ГОЛОВКО – боєць із села Рівне, що на Любомльщині;
Микола МІСЬКО – боєць із села Оленівка, що на Рожищенщині;
Віталій ЮЗЬКОВ – боєць із села Перемиль, що на Горохівщині;
Сергій ХІЛЬЧУК – боєць із села Мокрець, що на Турійщині;
Василь МЕЛЬНИЧУК – боєць із села Сошичне Камінь-Каширського району;
Олексій СИРОТА – боєць із села Копачівка, що на Рожищенщині (уродженець села Щурин);
Ігор БАЙДЕНКО – боєць із села Бужани, що на Горохівщині;
Іван КОЗЯРЧУК – боєць із села Єлизаветин, що на Рожищенщині;
Степан САМОЛЮК – боєць із села Бірки, що на Любомльщині.

Telegram Channel