Курси НБУ $ 39.60 € 42.28
«Христос народився!» не для всіх українських біженців у Данії 

У нас на Волині, як і в інших регіонах Західної України, ці чудові традиції з колядками, щедрівками, з посівальниками, Меланкою та Водохрещем життєрадісно переступили вже й межу XXI століття.

Фото ілюстративне.

«Христос народився!» не для всіх українських біженців у Данії 

Улюблене свято в кожній країні християни вшановують цікавими народними традиціями. Цьогоріч мала нагоду побачити, як до нього готується сонячна Барселона. Чудно було шукати лик святого Миколая серед височенних пальм та мандаринових й апельсинових дерев із соковитими плодами, дивно бачити поміж них прикрашені ялинки. Епізоди, дуже схожі на українське родинне свято, каталонці зобразили величезне панно на одній із найвелелюдніших площ міста. А тим часом небо над Копенгагеном всіяне зорями салютів на честь народження Божого Сина й прийдешнього нового року. Світ убрався в ілюмінації, виставив напоказ свої звичаї, обряди, різдвяні страви… Хочеться вірити, що на тлі жахливої війни в Україні світ пам’ятає: всюди гарно, бо мирно!

– Що не сторона, то новина, – казала моя покійна бабуся Євдокія й ревно берегла звичаї рідного краю, готуючи рідну сільську хату й усіх її мешканців задовго до святкування приходу у світ Спасителя. Порядки наводилися всюди, бо таке вже воно – шанобливе, повсякчас охоче догодити Богові, наше українське село. Принаймні таким пам’ятаю його зі свого дитинства та юності.

Дід Федько повагом щось перебирав у хазяйських приміщеннях, бабця не втомлювалася заглянути в кожен куток, перепрати всі вишиті власноруч рушники, серветки, штори й скатертини, без яких тоді засміяли б господиню. І навіть тодішні сніги вище пояса й тридцятиградусні морози не в силі були завадити селянам переробити ту роботу. Здавалося, вона була всім у радість, бо ж потому кожна сяюча чистотою й пахуча смакотою оселя шанобливо чекала Різдвяного дива – сяйва Ісусової Зорі, провісниці Його народження.

Село ревно тримало піст, а що ближче до празника – то нам, дітям, нестерпно хотілося саме бабусиної куті й бухтів – пирогів з маком, сиром та іншими начинками зверху. Ніздрі всюди лоскотав запах свіжоспеченої домашньої ковбаси, хліба на черені, шинки, холодцю, завиванців, риби, голубців, налисників, узвару, коржиків… Запам’яталося, як бабця клала на краєчок столу зо три жмені сіна, а нього ставила горщик із кутею. «Так годиться! То для тих, кого вже нема», – казала повагом. А потому примовляла: «Несу кутю на покуття, на зелене сіно, щоби бджоли сіли» – і та кутя в дитячих очах умить  набувала воістину магічної сили аж до закінчення святок.

У нас на Волині, як і в інших регіонах Західної України, ці чудові традиції з колядками, щедрівками, з посівальниками, Меланкою та Водохрещем життєрадісно переступили вже й межу XXI століття, але так є не всюди.

– Христос народився! – вітаюся в Данії із сусідом-біженцем із Бахмута, якому вже під 80, й подумки чекаю: оце дідусь зараз відповість, як і годиться, «Славімо Його!», ще й припросить разом заколядувати. Але той російськомовний пан у відповідь спідлоба лупнув на мене очима: мовляв, не знаю й знати не хочу такого вітання, й… кивнув кудись убік головою.
Уже кілька днів намагаюся забути той жест і почуваюся прикро. Бачу ж бо, чую, неприємно дивуюся чи не на кожному кроці: таких горе-земляків принаймні в Данії дуже багато. Одиниці знають колядки, інші про їх існування не відають взагалі, як і про святкові богослужіння, Святвечір, вертепи… Страшно, боляче, сумно, бо за таких теж воюють і гинуть Герої, бо настане переможний день – і вони з-за кордону повернуться в Україну... Без України в душі.

...А гостинні копенгагенці не перестають припрошувати всіх на спільні молитви, задаровувати подарунками й пригощати рисовою кашею з корицею. Ця страва в данців така ж історична й знакова, як в українців кутя. Смачна, звісно, бо готують її теж неодмінно з молитвою на вустах і з любов’ю в серцях. Дякувала за неї і я, та з уяви не хотіла відпускати макітри із зернами золотої вареної пшенички впереміш із маком, горіхами, медом… 

Христос народився! Славімо Його!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ, редактор відділу інформації газети «Волинь».

Читайте також: «Сьогодні Луцьк запрошує провести різдвяні свята благодійним дійством».

Telegram Channel