За рейтингом видання Focus.ua, будинок луцького скульптора Миколи Голованя увійшов до сімки незвичайних будинків України...
За рейтингом видання Focus.ua, будинок луцького скульптора Миколи Голованя увійшов до сімки незвичайних будинків України. А на порталі Iloveukraine цей «дім із химерами» потрапив у «ТОП-5 екстравагантних будівель України». 9 січня Микола Головань відзначив 70-річний ювілей. Напередодні в Луцьку в Галереї мистецтв відбулося урочисте відкриття виставки, на якій експонуються невідомі досі широкому загалу скульптури, малюнки та фотографії скульптора. Ми ж захотіли з Миколою Микитовичем пофілософствувати, розклавши по буквах його прізвище...
Леся БОНДАРУК
Головний сенс життя — це лишити по собі добру пам’ять. Я тридцять років працюю над своєю садибою. Виставка відбулася — і все, а мій будинок став Меккою, куди люди постійно приходять подивитися на скульптури. Планую впорядкувати та доопрацювати експозицію, щоб вона і надалі служила окрасою міста. Я над цим працюю половину свого життя. Знаєте, не люблю, коли кажуть: «Дім із химерами». Які ж тут химери? Обов’язок найперший — не здаватися в полон сірій буденності. До тих пір поки я на ногах, хочеться творити і приносити людям радість. А все решта — то моя відповідальність перед рідними за їхнє майбутнє. Любов до жінки — це любов до дружини. Ми спільно прожили 40 років, були й нелегкі часи у шлюбі, але все перемогли, тільки сина не вберегли — і то найболючіша втрата. Така доля. Я зберіг свої почуття до дружини, ціную її відповідальність, доброту, енергійний характер. Наша любов вистраждана, хоча трішки вже по-філософськи мовчазна. Онук. Його назвали Миколою на мою честь. Важко пророкувати долю юнаку, якому лише 15 років. І хоч у мистецтві можна розпочинати свою стежку в будь-якому віці, я сподіваюся, що мої гени у ньому є, що він також буде кувати як його батько-коваль. Буду щасливий, коли Микола виросте здоровий, а те, що я зробив, перейде у спадок моїй дочці й онуку. Волиняни шанують скульптора. Я не вважаю себе знаменитістю, але відчуваю гордість, коли люди приходять оглянути мій будинок. Дуже часто приймаю гостей із близького і далекого зарубіжжя. Що може бути краще, коли людям подобається те, що ти робиш, коли чуєш від них добрі слова і подяку! Сподіваюся, що колись до мого будинку, про який знають далеко за межами Волині, трохи впорядкують дорогу, щоб було легше туристам добиратися. Та й, нарешті, хочу, щоб влада дала мені можливість стати власником своєї садиби. Уже кілька років намагаюся її приватизувати, але прокуратура не дозволяє, мовляв — заповідна зона. Але коли усе розпочинав 30 років тому, тут були одні городи. Сусідам дозволили приватизувати свою землю і передавати дітям, а чому ж я повинен свою хату в оренду брати? Атмосфера творчості. Запитуєте, коли приходить натхнення? Як цей момент настає, то місця собі не знаходжу — мушу бути у майстерні. Найприємніше відчуття, коли лишаєшся наодинці з улюбленою справою — тільки глина і композиція. Ще працюю з каменем, можу навіть архітектурні речі робити. Найкраще твориться у зимовий період. Інколи щось робиться на одному диханні за короткий період і це — щасливий момент мого життя. Для мене важливо не лише зробити скульптуру, а й придумати чи віднайти місце, де б вона гармонійно вписалася в інтер’єр чи ландшафт. Часом буває непросто, й оці муки творчого пошуку є найсолодшими моментами життя. Ню. Ну, мої друзі знають, що ню — це фірмовий стиль Голованя. Я люблю еротику. Вона завжди надає романтизму, містить загадку людських стосунків. Оголена натура вимагає якщо не високої, то доброї майстерності. Створення скульптур у стилі ню вимагає знати анатомію, щоб передати натуральну красу людського тіла, психологію, щоб глиняна статуя «оживала» і викликала емоції. Колись мій наставник у Львові казав, що художник, який не любить оголеної натури — обмежений. білЬ — найбільший у житті. Втрата сина, на якого покладав великі творчі сподівання. Він був ковалем і встиг за своє коротке життя багато зробити. Більшість його творів я зберіг, деякі навіть викупив у приватних осіб. Кілька років тому організував виставку його праць. Але ця втрата перевернула моє життя, немає нічого найболючішого за втрату рідної дитини…
