І вже 62-ий рік не можуть і дня прожити окремо Йосип Романович і Архілая Миколаївна Орєховські з Нововолинська...
І вже 62-ий рік не можуть і дня прожити окремо Йосип Романович і Архілая Миколаївна Орєховські з Нововолинська
Алла ЛІСОВА
Такої ніжності, любові, ба, закоханості, які випромінювали очі вже немолодих за віком людей, не часто зустрінеш навіть у поглядах тих, хто збирається стати або нещодавно став на рушничок щастя. — Я дуже добре пам’ятаю наше перше знайомство, — ділиться романтичними враженнями з тих далеких часів Архілая Миколаївна — жінка не лише з якимсь неземним, як для мене, ім’ям, а й незвичайними принципами та й способом життя. Було це у Воркуті. Він, солдат строкової служби, прийшов у клуб на танці, хоч сам і не вмів танцювати. Та оскільки був говірким, то й не втримався, аби не зачепили словом молоду вчительку… Тоді ми глянули одне на одного — і це стало зачаруванням аж до сьогодні. Архілая Миколаївна родом із села Усть — Вимь Республіки Комі, яка у Воркуту потрапила за направленням на роботу. Йосип Романович — із Житомирщини. Та після демобілізації повертатися в Україну вже не планував — тут знайшов свою долю. Після дев’яти місяців зустрічей, відразу після звільнення в запас Йосипа, молода пара одружилася. Це були післявоєнні роки — тому вечірка в день 17 травня 1951 року була досить скромною. Й починали господарку з двох виделок і двох ложок. А все, що мають тепер, нажили своєю наполегливою працею. Йосип Романович, аби не відставати від дружини, спочатку вступив у вечірню школу, потім — до Московського гірничого інституту. Трудився на одній з воркутинських шахт, дружина вчителювала. Обійнявши посаду начальника дільниці, щоранку зачитував складені заздалегідь робочі конспекти. — Це був великий трудоголік — каже про нього Архілая Миколаївна і додає: — Якби мені довелося влаштовувати своє особисте життя спочатку, я б вибрала Йосипа, і тільки Йосипа… Вона й досі любить побалувати свого коханого його улюбленими варениками з лівером та вишнями. А він, у свою чергу, ніколи не забуває привітати по-особливому дружину зі святом, зробити їй приємний сюрприз. Пригадує навіть курйозний випадок, коли «вітання» для Архілаї сховав у її чоботи. А дружині якраз треба було їх взути…На знак поваги й великої любові Йосип Романович під час розмови висловлював компліменти на адресу Архілаї Миколаївни: — Вона і розумна, і працелюбна, і симпатична. Словом, мені дуже повезло з дружиною. Часто ставив собі запитання, чи достойний я такої жінки… Напевно, це й допомогло чоловікові на всіх трудових постах справлятися з нелегкими обов’язками. Адже відповідальність була немала –з 1962 року, коли сім’я переїхала у наш Нововолинськ, Йосип Романович працював начальником зміни, головним інженером, заступником директора на вугільних підприємствах №№4, 9, 5. На громадських засадах був лектором, пропагандистом. Ще й встигав допомагати дружині — вчительці молодших класів, з якою ростили трьох дітей. Усе в житті в них склалося прекрасно — ніби в один голос заявило подружжя. Тепер самі дивуються, як колись скрізь встигали. Бо, окрім всього, ще й зводили родинне гніздечко — власний будинок, в якому проживають більш як тридцять років. Навесні та влітку він потопає в квітах — трояндах, ліліях, півоніях, за якими з великим задоволенням і досі доглядає Архілая Миколаївна. Більш як два десятиріччя подружжя — на заслуженому відпочинку. Хоча Йосип Романович підтвердив, що в нього трудового стажу аж 90 (!) років — це на Півночі рік роботи рахується за два. Не відстала від нього й Архілая Миколаївна, яка ще довго виходила в рідну школу №1 на заміну колег, й навіть зараз є частим гостем вчительського й учнівського колективів. Троє дітей, невістка, зяті, п’ятеро внуків і троє правнуків — особлива гордість подружжя. Вони не забувають теж своїх найдорожчих. Навіть син Віктор, який проживає у місті Усінськ на півночі Росії, приїжджає до батьків двічі на рік. З трепетом господиня дому показала подаровану ним їй на останній ювілей ікону Святої Архілаї, написаної на замовлення у Сергієвому посаді в Москві. — Наші батьки були і є жертовними по відношенню до своїх дітей, — з ніжністю мовила про моїх героїв молодша дочка Марина. — На мамі тримався увесь дім. А тато нас завжди виховував особистим прикладом. Ще й досі в сім’ї дисципліна в пошані. За одним дзвінком тата всі поспішають чи то скопати город, а чи вибрати картоплю. До речі, дивлячись на цих інтелігентних, красивих зовні та душею чоловіка й жінку, важко повірити, що ще зовсім недавно вони тримали на обійсті трьох (!) корів, свиней. Зараз доглядають тільки птицю. Город, сад — теж своєрідна розрада для душі. Не втримуюсь, аби не запитати про секрет їхньої молодості. Виявляється, що все дуже просто: головне — любити життя, уміти вловлювати кожну його прекрасну мить, насолоджуватися усіма його принадами, мати друзів. А ще — не лінуватися робити зарядку, обливатися холодною водою, що практикують Орєховські. Архілая Миколаївна має й свої, суто жіночі, секрети щодо догляду за обличчям й стосовно того, як залишатися стрункою. А як зберегти за більш як півстоліття неушкодженим сімейний корабель? — Ми завжди все робили спільно. Жодного разу серйозно не сварилися. Розуміли одне одного з півслова. Не вміємо гніватися. Нам завжди було добре разом. Оце і є щастя, — усміхаючись, мовила Архілая Миколаївна, яку доповнив чоловік, згадавши романтичну фразу філософа Бердяєва: — Любов — це гвинт, який рухає земну кулю…
На фото: Архілая Миколаївна та Йосип Романович Орєховські.
