Якось на вечірці Олена побачила молодого, стрункого, гладко зачесаного студента...
Якось на вечірці Олена побачила молодого, стрункого, гладко зачесаного студента. Звичайно, що вона не могла оминути такого красеня і поцікавилась у товариша, хто це такий. Ним виявився студент лісового відділу, старшина української армії, бандурист, співак Михайло Теліга. Під час знайомства Олена запитала Михайла по-московськи: «Ви галічанін?». У відповідь почула: «Ні, я кубанець!». Після чого почалась звичайна розмова двох молодих людей
Відтоді Михайло і Олена стали нерозлучними. В очах найближчого оточення вони були парою від Бога. І до шлюбу, і в шлюбі стосунки між закоханими вирізнялись повною довірою і взаємною відданістю. «Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, «фліртуйте». І мені Ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська», не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов не можлива без повного цілком довір’я. А я вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я для вас — єдина». Олена віддала Михайлові Телізі своє серце, і 1 серпня 1926 року вони повінчались у храмі Святого Миколая у Празі. Та сімейне життя виявилося не таким вже й безхмарним. Нестача грошей спонукала Олену часто змінювати місце роботи: то вона вчителювала, то співала під акомпанемент чоловікової бандури у ресторанах і кабаре, то пробувала себе у ролі манекенниці. Та важке становище не зламало жінки, а навпаки загартовувало. «І ось пройшов цей Новий рік у Києві. Вітри віють без перестанку. Мороз такий, що всі ми ходимо, як святі Миколи або снігові баби: волосся, вії, комір пальта, все робиться за хвилинку білим! Замерзає вода у водопроводі, зі світлом і теплом все роблять експерименти: то включають, то виключають. Одне слово, є рішуче всі ті родзинки, які ми уявляли собі в зимовому житті в цьогорічному Києві… Помимо прикростей, помимо голоду щодня, помимо навіть собачого холоду — у всіх нас чудесний настрій, і всі ми почуваємось не лише психічно, а й фізично, цілком добре». Олена Теліга була дуже вірною у шлюбі. «Вірність» — це ще одне поняття, якому вона надавала великого значення. Вона, наприклад, не могла залишити одного Михайла, бо переживала, чи він не голодний. Вона піклується про нього, коли він хворіє, розділяє його захоплення фотографією — хоча на це йдуть останні гроші з сім’ї. Та ця безмежна любов не була такою вже і сліпою, Олена дозволяла собі фліртувати, захоплюватись іншими мужчинами, та меж ніколи не переходила. Михайла й Олену єднало велике почуття — кохання! За чотири місяці до завершення свого життя Олена напише чоловікові: «Моє ти золотко рідне, мій найліпший у світі Михайлику! Любий мій!.. Що буде в Києві? Як? Не знаю! І сумно мені, що ти не їдеш зі мною… Рушай, рідний!». Михайло не став осторонь таких відвертостей і приїжджає. А коли фашисти арештовуватимуть письменників у Києві на вулиці Трьохсвятительській, він назветься літератором. І піде в останню путь з дружиною. Там, у камері №34, поетка залишила останній свій автограф: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Подружні стосунки Олени та Михайла витримали перевірку і життям, і смертю…
