Бог почув молитви Софії Козел і обдарував її п’ятьма дочками і двома синами, а ще 63 внуками та 3 правнуками!..
Бог почув молитви Софії Козел і обдарував її п’ятьма дочками і двома синами, а ще 63 внуками та 3 правнуками!..
Ірина ПРУС
Проживає сім’я Софії Сидорівни у невеличкому селі Липа Турійського району. За всіма законами логіки цей населений пункт, який у післявоєнні роки виріс на землях німецької колонії Щитник, давно мав би бути в числі неперспективних, адже з інфраструктури на його території є лише крамниця та молитовний дім. Ні автобусного сполучення, ні школи, ні дитсадка. Проте нині село з 58 дворів — одне з «наймолодших» у Турійському районі: із 263 його жителів 105 — діти. Значна їх частина — це внуки Софії Сидорівни. — Чи думали ви колись, що у вас буде така велика сім’я? — запитую у берегині домашнього вогнища. — Та що ви, — говорить жінка, — як вийшла заміж, то у нас шість років не було діток. Я просила у Бога, щоб послав нам хоча б одну. І народилися Надійка, а потім Люба, Петя, Вітя, Віра, Люда і Валя. Згадуючи минуле, Софія Сидорівна ні на мить не шкодує, що шістнадцятилітньою пов’язала свою долю зі старшим від неї на одинадцять років парубком Пилипом. За словами жінки, став він для неї не лише добрим чоловіком, а й другом, порадником, батьком, якого вона не знала, бо молодим загинув на війні. До заміжжя довелося їй, напівсироті, черпнути ківш лиха. Закінчивши сім класів, вчитися далі не пішла, потрібно було працювати і заробляти на шматок хліба, адже важко було матері-вдові ростити п’ятеро дітей. — Дитиною на літо наймалася пасти чужі корови, за що давали 16 кілограмів жита, — пригадує жінка. — А відразу після школи пішла працювати дояркою на ферму. Якось приїхав до нас Пилип та й питає, чого вчитись не йду. Я ж відповіла, що немає за що, то він каже: «Йди за мене заміж». 25 січня ми розписалися, а 25 травня відгуляли весілля. Чоловік мене завжди шкодував. Як одружилися, то не дав, щоб я була дояркою, а стала працювати в полі, і він, щоб мені було легше, в усьому підсобляв. За словами чималої рідні, з раннього дитинства важко працював і Пилип Мусійович: з одинадцяти років почав косити, нарівні з дорослими чоловіками ходив біля худоби, обробляв поле. Багато років трудився трактористом у місцевому колгоспі. Важка праця підірвала здоров’я чоловіка: з’явилися проблеми із серцем, стали боліти ноги. Та під тягарем життєвих труднощів він ніколи не втрачав доброти й оптимізму і передав це своїм дітям. На жаль, нещодавно його не стало… — Я вдячна і дочкам, і синам, зятям і невісткам, онукам, що допомагають мені. Всі вони у мене хороші, щиро вірять і служать Богові. Рада, що маю таку велику сім’ю, — зізнається Софія Сидорівна. Повниться дитячим сміхом і сьогодні батьківська оселя, в якій мешкає син Вітя з невісткою Танею та вісьмома (!) дітками. Своє гніздечко у Липі звили Петро з Наталією та Валя з Андрієм. Люда з Іваном оселилися у сусідньому селі Мочалки. Віра із сім’єю мешкає в Підгайцях поблизу Луцька. А старших дочок Надю та Любу доля закинула за океан, в далеку Америку. Та вони щодня телефонують додому, щоб довідатися про справи численної родини, адже всі діти Софії Козел багатодітні: кому Бог послав четверо малюків, а кому й дванадцять. Нещодавно у родині було знову поповнення — народився найменшенький онук Дмитрик. — Мабуть, важко давати раду стільком дітям, тим паче, що чимало серед них школярів? — запитую в дочок та невісток Софії Сидорівни. — Ми вчимо дітей бути бережливими і працьовитими, — розповідають жінки. — У кожного є свої обов’язки у хатніх та господарських справах. Біля телевізорів та комп’ютерів не сидять, а у вільну хвилину читають духовну літературу або займаються активним відпочинком. У нас же ціла футбольна команда, — посміхаючись, говорять жінки, — то переважно грають у м’яча в парку. Обробляють вони по декілька гектарів поля, мають техніку, тримають чимале господарство. А для покращення життя хотіли б лише, щоб автобус заходив у село та непогано було б, якби відкрили садочок, адже в маленькій Липі аж 41 багатодітна сім’я. Село у них газифіковане, проведене вуличне освітлення, у 2006-му поклали асфальтівку. Кажуть, що це завдяки старанням односельчанки Ольги Черен, яка нині очолює районну раду. Хочеться, аби у нас було побільше таких сільських оазисів, де життя не згасає і навіть не тече тихоплинно, а бурлить на повну.
На фото: Це тільки частина великої родини Софії та Пилипа Козлів (у центрі).
