ЧОЛОВІК Б’Є, ТО ЗНАЧИТЬ ЛЮБИТЬ?

Міф, через який проходить багато жінок, котрі стали жертвами домашнього насильства...

Був не по–весняному прохолодний день. І жінка, яка прийшла в редакцію до ведучої рубрики «Любить! Не любить», була ще по-зимовому одягнена. Тільки зачіска її здалася дивною: розпущене волосся швидше б пасувало до літньої сукні. За якусь мить я зрозуміла, що це спеціально зроблено — аби прикрити скроню, на якій тональним кремом був замаскований синець. Зрештою, Аліна, як назвалася жінка, не приховувала своєї проблеми. Вона сказала:
— Шукаю порятунку… У вашій газеті розповідалося про центр «Софія», де надають допомогу жінкам. Може, у вас є координати цієї служби?..

Катерина ЗУБЧУК

Ми з Аліною ще довго розмовляли. Відчувалося, що їй хотілося «вилити душу». З редакції вона пішла, маючи адресу й номер телефону служби, яка її цікавила. А оскільки така Аліна не одна (проблема домашнього насильства, на жаль, актуальна), то я зустрілася згодом із юристом інформаційно–координаційного жіночого центру «Софія» Віктором Вальчуком, аби через газету допомогти тим жінкам, які теж «шукають порятунку».
— Вікторе Юрійовичу, проблема домашнього насильства — не нова і аж ніяк не є суто українською. Що ви скажете з цього приводу?
— Це світова проблема. Але вирішується вона у нас і за кордоном, зокрема у США, по–різному. Наше законодавство, звичайно, базувалося на закордонному досвіді. Він був врахований, коли приймали Закон «Про попередження насильства у сім’ї» у 2001 році.
— Наскільки відомо, цей закон уже «коректували» — були внесені зміни, зокрема щодо поняття «віктимна поведінка».
— Цей пункт із закону забрали. Бо ж траплялося, що приходив дільничний міліціонер на виклик скривдженої жінки, а після розмови із цим кривдником ще й на неї виносив офіційне попередження про недопущення віктимної поведінки — тобто не провокувати насильства. Наприклад, вона «не так» говорила з чоловіком, коли він прийшов додому напідпитку, чи, може, невчасно попросила прикріпити поличку. Зміни до закону були внесені у 2008 році, але на сьогодні стало ясно, що нормативно-правова база потребує подальшого вдосконалення з тим, аби він був ефективним. І коаліція громадських організацій спільно з державними структурами (робоча група була створена) розробила новий законопроект щодо внесення змін в Закон «Про попередження насильства у сім’ї» та в інші нормативно–правові акти. Але цей законопроект уже третій рік лежить у Верховній Раді.
— Як то кажуть, у чому сенс цих поправок?
— Наприклад, із Кодексу України «Про адміністративні порушення» (стаття 172, прим. 2 «вчинення насильства у сім’ї») пропонується забрати таку санкцію за це правопорушення, як штраф. Адже життя довело, що система штрафів є неефективним засобом у боротьбі з домашнім насильством.
— Бо вона «б’є» по фінансах сім’ї…
— Звичайно. Приходить чоловік додому після суду, кидає рахунок і каже дружині: «Ти викликала міліцію — ти й сплачуй штраф». То хто страждає? Тому-то у запропонованому законопроекті взагалі штраф відмінено. Зате передбачено збільшення кількості годин виправних, громадських робіт. Крім цього, ми довели, що тільки суд (а не дільничний інспектор міліції, як це є зараз) може винести рішення про обмеження певних прав і свобод громадянина. Жінка може звернутися як до правоохоронних органів, так і напряму до суду і вимагати, щоб він прийняв рішення щодо обмеження певних дій із боку кривдника.
Якби ця зміна була внесена, то в Україні було б так, як практикується у США. Я був у Сполучених Штатах по обміну досвідом із цієї проблеми у 2008 році і мав можливість почути про конкретні ситуації. Ми це можемо бачити і в художніх фільмах: чоловік, якому рішенням суду заборонено наближатися на якусь відстань до дружини, може їй телефонувати, розпитувати про дітей, навіть освідчуватись, але не приїжджати до неї. Бо жінка зразу набере номер «911» і прибуде патрульний автомобіль, який забере порушника. У запропонованому законопроекті є зміни і до Кримінального кодексу України. Зокрема, пропонується запровадити кримінальну відповідальність за непроходження корекційної програми, чи порушує обмежувального припису, винесеного судом. Якщо чоловік, від якого страждає дружина, відсидить реальний строк, то це, можливо, буде йому справді уроком.
— Як ви думаєте, чому цей запропонований законопроект третій рік у Верховній Раді без розгляду?
— Пріоритети в державі інші. Зараз якраз уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська виступає за те, щоб Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. Якщо ця Конвенція буде ратифікована і набере чинності, то Україна змушена буде згаданий законопроект запустити в дію і прийняти відповідні зміни.
— На Волині, зокрема в Луцьку, ця всесвітня проблема насильства в сім’ї наскільки болюча, судячи з досвіду роботи центру «Софія»?
— Я б сказав, що вона болюча, але прихована. Тому, що в нас у суспільстві переважають відповідні стереотипи. І менталітет, який передається прислів’ями і приказками від «Не винось із хати сміття» до «Люби, як душу, тряси, як грушу» чи «Жінка не бита, що коса не клепана» і так далі.
— А чому буває, що жінка десятки літ терпить знущання чоловіка, навіть колишнього?
— Є безліч причин того, чому жінка залишається в насильницьких умовах: й економічні (вона фінансово залежить від чоловіка), і житлові, і боргові.
— А багато жінок звертається до вас як до юриста інформаційно–координаційного жіночого центру «Софія»?
— Якщо брати п’ять робочих днів тижня, то по телефону звертається 30 — 40 жінок з усієї області якраз із приводу домашнього насильства. А ще ж особисто на прийом приходять.
— У чому, насамперед, їхня проблема?
— У правовій необізнаності. Вони не знають, які перші кроки робити, як їх робити, щоб розв’язати проблему. Усі чули, що з 20 листопада минулого року діє новий Кримінально–процесуальний кодекс. Я хочу акцентувати увагу на статті 125 і сказати про те нове, що з’явилося. Раніше, коли жінка проходила за направленням дільничного інспектора судмедекспертизу і мала висновок, який засвідчував легкі тілесні ушкодження, то далі той же дільничний радив їй діяти в порядку приватного обвинувачення.
Жінка сама повинна була писати обвинувачення в суд, виступати ніби в ролі прокурора, доводити свою правоту і вимагати, щоб кривдника покарали. Звичайно, в такому випадку жінка рідко коли бралася за це. Крім того, у свій час суди не дуже хотіли займатися такою категорією справ і знаходили безліч причин, щоб відмовити. Зараз згідно з новим Кримінально–процесуальним кодексом заява приватного обвинувачення за згаданою статтею подається в загальному порядку. Той же дільничний чи слідчий, прокурор зобов’язані прийняти таку заяву, занести її в державний реєстр досудових розслідувань і проводити перевірку за фактом домашнього насильства, розпочавши кримінальне провадження. Маючи досвід роботи з жертвами домашнього насильства, можу зробити висновок, що це поліпшило становище жінок.
— Домашнє насильство — це якраз те «сміття», яке треба виносити з хати.
— Так. Бо жінкам слід давати альтернативу, показати, що вони захищені в своїй країні. А взагалі я б хотів наголосити на тому, що всі сімейні проблеми треба обговорювати. Вчитися говорити, а не натякати про те, що не влаштовує. Бо, виявляється, великі проблеми часто починаються з дрібниць. З того, наприклад, що дружина, на думку чоловіка, неправильно варить борщ чи видушує зубну пасту з тюбика.