Дружина Пікассо (на фото) хотіла бачити на полотнах чоловіка тільки своє обличчя...
Дружина Пікассо (на фото) хотіла бачити на полотнах чоловіка тільки своє обличчя.
Великий іспанський художник Пабло Пікассо, немовби раб до галери, з дитинства був прикутий до олівця та пензля. Але це не заважало йому залишатися людиною потужного темпераменту й нестримних пристрастей. І його роман із російською балериною Ольгою Хохловою — пряме тому підтвердження. Чарівна, граціозна, чорноволоса донька російського офіцера Ольга Хохлова приїхала підкоряти Париж із знаменитими дягілевськими «Російськими сезонами». За красу й особливу поставу її назвали «російською царицею». Сам Дягілев, який мав неабияке чуття на таланти, найняв обдарованого художника Пікассо декоратором і водночас костюмером на балет «Парад». Дягілев прагнув скандалу, він любив таким чином привертати увагу до своєї трупи. І завдяки іспанцю Пікассо скандал таки спалахнув. Публіка балет засвистала — про «Російські сезони» писали всі газети. Звичайно, такого «успіху» не було б, якби не яскраве, грубе, епатажне оформлення постановки Пікассо. Йому тоді було 37. Він ще не дійшов до зеніту своєї слави. Недавно від туберкульозу померла кохана — чарівна, тонка, як балерина, Марсель Умбер. Балерина Ольга Хохлова була на десять років молодшою від нього. Вона мріяла про сім’ю. Дягілев, помітивши інтерес Пікассо до Ольги, багатозначно сказав йому: «Вона росіянка. А з росіянками не одружуються». Пікассо вирішив для себе, що готовий до одруження: досить крутити романи і розбивати жіночі серця, пора зупинитись! Він намалював портрет Ольги в іспанському костюмі, познайомив кохану з сім’єю — для цього вони навіть поїхали на його батьківщину. Одружилися 1918 року в російській церкві у Парижі. Православна Ольга щиро вірила, що приборкала цього норовистого чоловіка. Тоді вона не надала значення словам його матері, що для Пабло важливий тільки він сам. Та й чому б мала дослухатися до її застережень, якщо Пікассо уклав із нею шлюбний договір, за яким після розлучення все майно вони поділять порівну?! Вочевидь-таки думала: Пабло вирішив одружитися раз і назавжди. Що привабило Пікассо в Хохловій? Він мав цікаву рису характеру: у кожній новій людині бачив те, чого не було в ньому самому. Дуже багатогранний від природи, все одно шукав собі доповнення. І в Ользі його знайшов. Вони були як лід і полум’я. Він — живий, брутальний, відкритий. Вона — мовчазна, гарно вихована. Він — чорнявий, із зовнішністю селянина. Вона — білошкіра, аристократична. Тобто Пабло знайшов гармонію, яка раніше ховалася від нього на просторах засніженої Росії. Він малював її без кінця. Якось Ольга заявила йому, королю абстрактного живопису, що хоче на портретах впізнавати своє обличчя. Це було початком кінця. Пікассо Ольга здавалася педантичною до нудоти. А після весілля відкрилася ще одна риса, яка дратувала його: вона хотіла слави і світського життя — до того ж такого, в якому грала б роль не тільки тіні майстра. Їхній людський та еротичний життєвий досвід не можна було навіть порівнювати. Наївна вимогливість Ольги дуже потішала Пікассо, який і не уявляв для себе життя респектабельного сім’янина. Цей шлюб був не просто зіткненням двох різних людей, він був війною двох різних менталітетів, протилежних уявлень про життя. Вони поселились у Парижі. Ольга простодушно прийняла його світське життя — їй, гарній і витонченій, хотілося бувати у вищому світі. Хитрий Пабло сам вибирав собі коло спілкування, сам наближав і відштовхував людей. Це дуже дратувало дружину. Минали роки. Поступово у Пабло з’явилося власне, незалежне від дружини життя. Тоді Ольга вирішила, що їхню сім’ю врятує дитина. Але єдиний син, який народився 1921 року і якого Пабло назвав на честь батька, остаточно віддалив подружжя одне від одного. Вони розлучилися тільки в середині 1930-их, коли Ольга дізналась, що юна коханка Пабло Марія-Тереза Вальтер вагітна. Пабло залишився з матір’ю. Подружжя офіційно так і не розлучилося: Пікассо не хотів віддавати дружині половину майна. Замкнута, розбита, нещасна, вона так і не змогла отямитись після цього розриву — померла від раку 1955 року.