Жінкою, якою по-справжньому захоплювався автор «Мертвих душ» і з якою він був зв’язаний до кінця свого життя, була Олександра Осипівна Смирнова-Россет...
Жінкою, якою по-справжньому захоплювався автор «Мертвих душ» і з якою він був зв’язаний до кінця свого життя, була Олександра Осипівна Смирнова-Россет...
З юною фрейліною імператриці Марії Федорівни дружили Пушкін, Жуковський, Лермонтов. Та лише Миколі Гоголю відкриє вона своє серце, часто разом із ним згадуватиме рідну Україну. Одеса, де народилася Олександра, села Адамівка та Грамаклея, де минуло її дитинство, викликали в неї ностальгічні спогади після гучних балів і докучливих світських розмов. Хай де вона була — у Санкт–Петербурзі, Москві, провінційній Калузі, сонячній Італії чи імпозантній Франції… Олександра Россет походила з дуже знатного роду. Її батько був другом «дюка» Рішельє і чимало зробив для заснування Одеси. Після знайомства з Гоголем і прочитання його «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Олександра Осипівна часто співала йому українську народну пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Хоча в її жилах текла кров представників різних національностей, своєю батьківщиною вважала Малоросію і, називаючи Гоголя «хохликом», себе називала «хохлачкою». Микола Гоголь багато років приховував свої ніжні почуття до неї. Уже будучи дружиною калузького губернатора, Олександра Осипівна розкриє секрет автора «Ревізора»: «А ви, здається, в мене закохані!». Микола Васильович розгубиться і втече… Вийшовши заміж за заможного Миколу Михайловича Смир нова, Олександра, як ніколи раніше, відчує свою самітність: виявилося, що вона знайшла не можливість жити з коханою людиною, а лише можливість безтурботно проводити час. Інтереси, якими жили великосвітські дами, дратували її дурістю та примітивністю. Олександра Осипівна і далі сумлінно несла хрест матері сімейства, але чоловік залишався їй тільки другом. А споріднена душа земляка Миколи Гоголя завжди притягувала, як магніт. Слідом за автором «Мертвих душ» Олександра Осипівна поїхала до Італії та Парижа, Санкт-Петербурга і Москви. Згодом Гоголь зізнається близьким друзям, що Олександра Смирнова-Россет була для нього справжнім розрадником тоді, коли ніхто не міг його втішити. А їй повідомить: «Любов, що зв’язала нас із вами, — висока і свята. Вона заснована на взаємній душевній допомозі, яка кількаразово істотніша за будь-яку зовнішню допомогу». Олександра Осипівна з роками дедалі гостріше відчувала своє пікантне становище. Чоловік був лише другом, а до кожного кроку калузької губернаторки придивлялися. Зв’язати себе шлюбом з Миколою Гоголем не могла, зустрічатися часто — теж. Виручало листування. Читаючи мемуари сучасників Гоголя, можна переконатися, що Олександра Осипівна розповідала про свого друга як про людину, що була їй знайома, але трималася на відстані. Тим часом їхнє листування — розмова двох оголених сердець, яким дуже боляче було бачити низькість людських душ і відчувати, що змінити їх вони вдвох не зможуть. Навколо зяяло страшне провалля — небачена порожнеча… У листах Микола Васильович просив Олександру Осипівну не забувати й чоловіка Миколу Михайловича, в якому багато є доброго: «…Коли ми бачимо в хворобі або навіть при смерті нам близьку людину, тоді тільки виявляється, яка велика любов наша до неї…» Листування двох незвичайних друзів мало свідчить про те, що писали одне одному чоловік та жінка. Радше це були дві душі, що з роками дедалі більше відчували свою самітність. Саме їй, Олександрі Осипівні, 1845 року наснився віщий сон про спалення другого тому «Мертвих душ», і вона повідомила про це Миколу Васильовича, назвавши сон «перетворенням», бажаючи своєму другові й собі побачити перетворення «Мертвих душ» на цілюще джерело любові та сили. Останні роки незвичайної дружби були сповнені тривоги, адже вже наближалася старість. «Стара у чепці, із квітами, за преферансом завжди була для мене огидним явищем…», — болісно сповіщає Олександра Осипівна Миколу Васильовича. Після смерті Гоголя вона протягом тридцяти років сумуватиме за ним, зберігаючи у своїй душі чимало невідомих дотепер фактів із життя великого письменника, який забрав із собою велику таємницю «Мертвих душ».
На фото: Олександра Осипівна Смирнова-Россет, Микола Гоголь.
