Минулої зими перед Різдвом ми вперше побували в родині Сидорчуків, яка живе у селі Башлики Ківерцівського району. Тоді дівчаткам-трійні було по три тижні від дня народження...
Минулої зими перед Різдвом ми вперше побували в родині Сидорчуків, яка живе у селі Башлики Ківерцівського району. Тоді дівчаткам-трійні було по три тижні від дня народження. Вони спали у своєму ліжечку і не реагували на гостей
Катерина ЗУБЧУК
У нинішнє передноворіччя їм минув рік. Дівчатка ще самі не ходять, але на ніжках добре тримаються. У них уже є по чотири зубчики, їх перевели на коров’яче молоко, як розповідала мама Тетяна, і «тосі–тосі» вже гарно роблять. Одне слово, підростають немовлята. І якщо сьогодні четверо старших братиків і сестричок їх забавляють, коли мамі треба по хазяйству відлучитися, то скоро, дивись, приймуть у свою дружну компанію. Завітали ми в родину Сидорчуків, щоб розпитати, як рік минув — чим порадував, якими клопотами виповнені будні багатодітної родини? — Тато наш на заробітках у Москві, але через тиждень повернеться, тож на свято будемо разом, — сказала Тетяна. І цим нагадала, як її мати при першій зустрічі гарно відгукувалася про зятя. А говорила теща, що Григорій хоч і зовсім молодий був, як одружився, але зразу показав, що працьовитий і старанний. Ніби з юності готувався до відповідальності за велику сім’ю. Звичайно, коли чоловік на заробітках, то Тетяні непросто з дітьми. Добре, що рідні живуть через дорогу, то батько хазяйство попорає, мати, як треба, за дітьми нагляне. Але найперш, звичайно, про здоров’я дівчаток-трійнят ми говорили. — Хоч і хворіли вони, — розповідала Тетяна, — особливо як зубки лізли, але, слава Богу, обійшлося без лікарні. Тетяна — мама, яка вже має досвід. Як пригадує, після народження дівчаток у лікарні навіть медики дивувалися, як упевнено породілля біля них почувається. Хоч за рік, який минув, пересвідчилася, що трійню ростити непросто. Бо це ж як одне захворіє, то за ним «ланцюжком» й інші. І вночі просинаються гуртом, бо одне одного плачем будять. І годувати їх треба водночас — тому ложечку, тому… Бо скричаться, якщо почергово годувати. Але і під час першої нашої зустрічі, і тепер Сидорчуки наголошують, що головна проблема — це, звичайно, житло. Поки що і дорослі, і дітки, а це ж усього 9 чоловік (Тетяні та Григорію Бог послав два сини і п’ять донечок!), туляться у двох кімнатах (друга кімната, до речі, маленька — з кухні переобладнана). А через рік–два, як попідростають сини і дочки, то взагалі тісно буде. У райдержадміністрацію зверталися зі своєю проблемою. Запропонували багатодітній сім’ї безпроцентний кредит на 20, а то й 30 років. Як каже Тетяна, заяву вона написала на цей кредит, але якщо чесно, то боїться його. Бо ж така фінансова нестабільність у сім’ї, а кредит треба віддавати. Чоловік їздить на заробітки, але що заробить, то на прожиття йде. -Я написала листа до Президента, — це вже мати Тетяни до розмови підключається, яка і по різних інстанціях в основному ходить (у ту ж районну держадміністрацію), бо дочка з малими дітьми сидить. — Але, як я зрозуміла, той лист скерували з Києва у Ківерці, щоб на місці вирішили проблему. Одне слово, з тої писанини нічого не вийшло. А тут ще прочитала в якійсь газеті, що в Житомирі, як народилася в сім’ї трійня, то квартиру відразу дали. І я ж так думаю: не так-то часто трійня буває — у Ківерцівському районі такого «врожаю» не пам’ятає нинішнє покоління лікарів. І люди в селі думають, що раз трійня, то до сім’ї — особливе ставлення. Уже ми втомилися відповідати на запитання односельчан: «А, скажіть, вам уже допомогли з житлом?». На підтвердження того, звідки підстави для таких запитань, Галина Микитівна показує виписку із Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»: сім’ям, які мають п’ятьох і більше дітей, а також при народженні в однієї жінки трьох і більше дітей, надається житло поза чергою. Ясно, що такого соціального житла, яке можна було б запропонувати сім’ї Сидорчуків, у селі Башлики нема. Але, як міркують в родині, при бажанні влада могла б якщо не грошима на хату, то матеріалами допомогти. Того грудневого дня, коли ми були в Башликах, сюди приїжджав голова облдержадміністрації Борис Клімчук. Приводом для цього візиту стало заплановане будівництво нової школи. Адже у селі чимало багатодітних сімей, а початкова школа знаходиться у приміщенні колишнього клубу, де холодно, незатишно і тісно. Тим часом у 2014 році в Башликах буде 30 першокласників, а ще через рік — 52. Бабуся трійні Сидорчуків Галина Микитівна вручила того дня Борису Петровичу листа, в якому просила допомогти із житлом молодій сім’ї. Як розповідала нам, керівник області пообіцяв вивчити проблему. Хоч, як довелося почути в родині, дехто з владців, зокрема району, дивується, що сім’я, одержавши від держави «такі великі гроші на дітей», ще й за допомогою звертається. — Я справді одержала одноразово майже 40 тисяч гривень, — каже з приводу цього Тетяна. — Але ж ці «великі гроші» пішли на ліжечко–колиску, яку треба було зробити на замовлення, бо в магазинах таких ліжок просто нема. А ще ж візочки придбали, розрахувалися з боргами. Бо ж напозичалися, купуючи дітям польську молочну суміш, коли грудного молока стало не вистачати. … Невдовзі після народження трійні у Тетяни та Григорія Сидорчуків хтось виклав в інтернеті фотознімки Соломіти, Соломії і Софії. І на Вербну неділю посилка із США прийшла від емігрантів-волинян, які 15 років живуть за океаном. Одяг однаковий був у ній для дівчаток, постіль. Захотілося, як писали благодійники, зробити приємний сюрприз багатодітній родині. І дотепер Тетяна з вдячністю згадує про цей подарунок. Хоч, як вона каже, справа не стільки в подарунку, а в тій увазі, яка підтримує морально. P. S. А цими днями на адресу Тетяни Сидорчук надійшов поштовий переказ на 5 тисяч гривень від обласного благодійного фонду Бориса Клімчука «Рідна Волинь». Значить, як сказала у телефонній розмові бабуся трійні Галина Микитівна, лист її прочитаний і не залишений без уваги. За це подяка від родини, яка для вирішення своєї житлової проблеми й далі буде звертатися за допомогою до благодійників. Адже, як кажуть, хто стукає, тому і відкривають.
