Зважаючи на те, що сім’ю вважають своєрідним еліксиром довголіття, здавалося б, її треба берегти. На жаль, не виходить. Але стає зрозуміло, чому кожна десята жінка з розлучених пар, «зализавши рани», впродовж двох-трьох років знову виходить заміж. З приводу цього наша розмова із психологом обласного центру планування сім’ї Людмилою Переходько
Катерина ЗУБЧУК
ПІСЛЯ ВЕСІЛЛЯ НАСТАЮТЬ БУДНІ ― Людмило Василівно, чимало подружніх пар розлучаються, не встигаючи відсвяткувати трояндове весілля, тобто десятиріччя шлюбу. А то й значно раніше ― на другому–третьому році подружнього життя. Чому так? ― Не всі замислюються над тим, що створити сім’ю ― це дуже відповідально. Її треба планувати, про неї треба дбати, щоб, як казав Володимир Маяковський, сімейний човен не розбився об побут. А якщо цього нема, маємо кризу вже через три роки подружнього життя, а то й швидше. Бо з’ясувалось, що він і вона ― занадто різні, тому не змогли пристосуватися одне до одного. Часто молоді люди у кращому випадку мають для прикладу модель сім’ї своїх батьків. А якщо вона їм не підійшла? Якщо подружжя не вміє елементарно спілкуватися? Тоді воно шукає винних у сімейних проблемах, замість сісти й обговорити їх, знайти вихід. З досвіду роботи із подружніми парами якраз можна зробити висновок, що вони мало спілкуються, мало довіряють одне одному. І це дуже часто є причиною руйнування шлюбу. ― Тут, напевно, вина й батьків, які, маючи синів і дочок, не навчили їх, як будувати сімейне життя. Принаймні своїм прикладом не зробили цього… — У мене таке враження, що мами, зокрема, найбільше переживають, щоб синів і дочок не ображали їхні половинки. Вони вчать дітей, як захистити себе, як доводити, хто глава в сім’ї, не поступатися принципами. ― З цього приводу пригадується така традиція: коли молоді одружуються, то він і вона стараються першими стати на рушничок, який їм стелять під час урочистості… — Це, звичайно, традиція, повір’я. І не більше. До того ж вона сьогодні не дуже відповідає суті сучасної сім’ї, що якоюсь мірою є партнерською. Це не означає, що у такій сім’ї ― вседозволеність. Але в ній має бути високий ступінь довіри. Поясню, що маю на увазі. Нині жінки займаються бізнесом, роблять службову кар’єру, бувають у відрядженнях. В цій ситуації важливо, щоб у сім’ї була взаємозамінність ― кожен із подружжя може і їсти приготувати, і дітей доглянути, і будь–яку хатню роботу виконати. Якщо з приводу цього буде домовленість, то й конфлікти не виникатимуть. ― Тобто сьогодні жінка не є суто хранителькою домашнього вогнища, а чоловік добувачем? — Я б так не сказала, бо саме жінка створює тепло домашньої атмосфери. А ця домашня атмосфера залежить від того, як дружина ставиться до чоловіка, наскільки любить своїх дітей і дорожить ними, дбає про їхній не лише фізичний, а й духовний розвиток. Тобто все одно вона залишається хранителькою у сім’ї. Хоча хотілося б, щоб і представники сильної статі не відсторонювались, не виправдовувались тим, що дбають про матеріальний добробут. Та й сьогодні не завжди чоловіки більше заробляють… Ще невідомо, хто добувач. ― І найперші причини розлучень які? — Дуже часто на судових засіданнях люди, які розлучаються, кажуть: «Не зійшлися характерами». Але за цим ― дуже багато. І насамперед ― насильство у сім’ї. Я говорю не тільки про фізичне насильство, коли є явний кривдник і жертва. Маю на увазі насильство емоційне, психологічне, коли людина (а це у 90 відсотках жінки) зазнає приниження, не відчуває любові, турботи. ― Вам, мабуть, доводилось працювати з людьми, які ще не розлучились, але вже на грані цього… — Звичайно… ― Що вони хочуть почути від психолога? — Якщо чесно, то підтвердження своєї правоти. І того, що до їхніх переконань друга половина має прислухатись. І коли починаєш працювати з обома ― і чоловіком, і жінкою, бачиш, що проблема у сім’ї набагато складніша. Або навпаки: проблема така дрібна, що гріх через неї руйнувати сім’ю. Про це й говориш із людьми. Звичайно, якщо бачиш, що у них збереглись почуття, що є бажання жити разом, що обоє готові йти на компроміс. ― Розлучення завжди болісне. Чи, може, нині, коли жінки такі емансиповані і дають собі раду, то й легше його переживають? Що скажете з цього приводу? Морально це завжди важко, коли руйнується шлюб, хай якими емансипованими будуть жінки і самодостатніми (чи самовпевненими) чоловіки. Тим більше, якщо шлюб тривалий і в сім’ї є діти. Можливо, не кожен показує свої переживання, але вони є. Особливо болісна ситуація, коли під час розлучення діти стають яблуком розбрату ― чоловік хоче, щоб син чи дочка залишились із ним, а мама переконана, що вони мають бути тільки з нею. Тому розлучення не завжди мирне. Доходить до того, що дітей викрадають, налаштовують негативно стосовно тата чи мами. І в результаті травмують їх.
В ОДНУ РІЧКУ МОЖНА УВІЙТИ ДВІЧІ ― Але хай яким болісним було розлучення, це не означає, що люди, в яких не склався перший шлюб, не думають про повторний. Ви, з огляду на свій досвід, як бачите це? Хто охочіше ― чоловіки чи жінки ― одружуються вдруге? ― Це вже залежить від того, з яких причин сталось розлучення. Одна ситуація, якщо в сім’ї було насильство і люди дуже важко розлучались, бо кривдник, а це переважно чоловік, тяжко відпускає свою жертву. Він старається утримати дружину або після розлучення дуже швидко одружитися вдруге. Бо, власне кажучи, натура в чоловіка–кривдника така, що мусить мати поряд людину, яка йому прислуговувала б, яку міг би принижувати, а вона мовчала б, як риба. І в наступному шлюбі повториться досвід першого, якщо цей кривдник не пройде корекційної програми, не змінить своєї поведінки. Тобто йому потрібно навчитися спілкуватися, навчитися розв’язувати проблеми не за принципом «Я так сказав, і так має бути». І жінці з такої сім’ї після розлучення потрібне спілкування з психологом. Бо інакше вона не знатиме, як створити другу сім’ю, чи треба її створювати взагалі. ― Вона буде боятись, як кажуть, наступити на ті ж граблі? — Саме так. Скривджені в першому шлюбі жінки часто вирішують жити тільки для своїх дітей. І це неправильно. Бо діти ніколи не оцінять такої самопожертви. Навпаки, вони хочуть, щоб їхня мама була щаслива. І коли вона відмовляється від повторного заміжжя, мотивуючи це тим, що для неї головне, аби син чи дочка були щасливі, то вони почувають себе винними. У такій ситуації зазвичай кажу жінці, що вона має право прийняти рішення не виходити заміж, але якщо це не через дітей. Краще, коли жінка навчиться не бути жертвою у сім’ї, вийде заміж і почуватиметься щасливою. Якщо це станеться, то й дітям буде тепло і затишно. Бо що доброго, коли мама тільки те і робить, що оплакує свою долю, постійно в депресії й чекає, щоб їй поспівчували, пошкодували її? — А у разі, коли хтось із подружжя йде з життя? — У цій ситуації найважче створити сім’ю. Особливо якщо були почуття, якщо шлюб був міцний. Бо людина завжди порівнюватиме свою другу потенційну половину з першим чоловіком чи жінкою. Тут дуже важлива думка рідних, зокрема дітей, які скажуть, що життя має продовжуватися. ― На превеликий жаль, якраз діти бувають проти того, щоб батько одружувався вдруге, чи мама виходила заміж… — Так, сини й дочки можуть у такому випадку з докором нагадувати: «А як же мама?», «Ти що, забула тата?». А якщо говорити відверто, найчастіше небажання повторного шлюбу з боку дітей пов’язане з матеріальним. Діти переживають, кому дістанеться хата чи якесь інше майно, чи не зазіхатиме на нього, наприклад, друга батькова дружина. І, в принципі, у нас є багато самотніх людей, яким на старості важко і які шкодують, що, овдовівши, не створили сім’ї. ― А як щодо думки, що у повторному шлюбі жінка чи чоловік обирають партнера якоюсь мірою схожого на попереднього? — Не завжди. Якщо були справжні почуття, але так сталося, що сім’я з якихось причин зруйнувалася, то жінка шукатиме чоловіка, схожого на першого, і чоловік за таким самим принципом вибиратиме собі супутницю. Це стосується якраз людей, які овдовіли. А якщо розлучення було болісним і непростим, з численними образами та скандалами, то ясно, що вже інший погляд: «Не дай Господи зустріти знову такого…». ― А як швидко після розлучення люди створюють другу сім’ю? — Іноді дуже швидко. Але це здебільшого тоді, коли вже був, як кажуть, запасний аеродром. Хтось ще жив у сім’ї, але мав іншу любов, тож після розлучення тільки змінив місце проживання. Залишившись самотньою, жінка зазвичай чує від рідних і друзів: «А ти що, гірша?». І теж старається якнайшвидше вийти заміж. Це якраз помилка. Бо не можна на зло комусь створювати сім’ю. Найправильніше в ситуації, коли тебе покинув чоловік, почати самореалізовуватись, зайнятися вихованням дітей, подорожувати. Одне слово, надолужувати те, чого досі не зробила. І тільки з часом, заспокоївшись, коли вже не буде агресивного чи депресивного відчуття, можна подумати і про другу сім’ю. ― І звичайно, розібратися в причинах невдалого першого шлюбу, а вже потім думати про другий… — Оцінити ситуацію треба обов’язково. У будь-якому разі в розлученні обоє з подружжя винні ― десь не поступилися одне одному, перестали розуміти, не навчилися спілкуватись. Тут якраз на допомогу мають прийти спеціалісти, які навчать сімейної дипломатії. Навчать, як не шукати винного у проблемі, а спробувати вирішити її. ― Може, тому, що після розлучення справді вдається побачити свої помилки, повторний шлюб, як доводиться чути, буває міцнішим? — Так, коли людина зрозуміла, що важливо для шлюбу, і вже знає, як вибудовувати стосунки, щоб вони були тепліші. І до речі, буває, що, розлучившись, через багато років чоловік та жінка знову сходяться. ― Ви такі приклади знаєте? — Звичайно. Я знаю людей, які вже мали інші сім’ї, а років через п’ятнадцять зійшлися. Власне кажучи, це сталося тому, що вони зрозуміли свої помилки ― стали терпимішими, навчилися йти на компроміс, приймати людину такою, яка вона є, не прагнучи змінити її. Якби ці знання були в першому шлюбі, то й він не розпався б.
