Марина Цвєтаєва ― один із найщиріших поетів ХХ століття. Так сказав Йосип Бродський, і так вважають мільйони її шанувальників у всьому світі. Навколо її імені кружляють скандал, правда, щирість, невизначена меланхолія і, звісно, кохання...
Марина Цвєтаєва ― один із найщиріших поетів ХХ століття. Так сказав Йосип Бродський, і так вважають мільйони її шанувальників у всьому світі. Навколо її імені кружляють скандал, правда, щирість, невизначена меланхолія і, звісно, кохання
Цвєтаєва буквально жила лю бов’ю. Здається, що в кожному її вірші є частинка цього прекрасного і трагічного почуття. Марина ніколи не приховувала особистого життя, тому можна спостерігати її злети та падіння, проникати в її чуттєвий світ, але все ж ніколи не вдасться розібратися в урагані, що вирував всередині цієї геніальної жінки. Її перше кохання ― Сергій Ефрон, із яким познайомилася у свої юні 18 років у Коктебелі. У них народилася дочка. Це був шлюб на все життя, стосунки, завдовжки у вічність, із розлуками і примиреннями. Та у геніальних людей не все складалося просто. Через кілька років уже заміжня Марина закохалася. Вона взагалі була дуже залюблива натура, але цього разу її вразило незвичайне почуття, тим більше як на ту пору. Хоча про нього не говорили вголос, але знали всі. Бо Цвєтаєва захопилася... поетесою Софією Парнок. Через деякий час вона визнала цей зв’язок «першою катастрофою у своєму житті». Третіми гучними стосунками Цвєтаєвої був листовний роман із Борисом Пастернаком упродовж 10 років ― без жодного поцілунку чи обіймів. Вони бачилися лише вряди–годи до переїзду Цвєтаєвої в Берлін, і саме відстань породила цей дивовижної сили зв’язок. На таке була здатна лише Марина і лише Борис! Вони мріяли про зустріч, про спільне життя. І грали в слова, намагаючись віртуозно пояснити свої почуття. Це була захоплива любовна перестрілка. Закохані дедалі більше ідеалізували один одного, а тому боялися особистої зустрічі. У листах вони здавалися абсолютно «стерильними», але обоє розуміли, що це далеко не так. Пастернак писав Марині: «Найсильніше кохання, на яке я здатний, ― лише частина мого почуття до тебе. Я впевнений, що нікого ніколи ще так не кохав, але й це лише частина… Я кохаю і не зможу не кохати тебе довго, постійно, усім небом…». Його дружина, відчуваючи постійну присутність іншої жінки в думках чоловіка, забрала речі й разом із сином поїхала в інше місто. Коли Цвєтаєва дізналась, що руйнується сім’я її коханого, вона попросила його обірвати листування. Пастернак старанно намагався виконати це прохання. Але пристрасть виявилась сильнішою, і через місяць вони знову починають закидати одне одного відвертими любовними посланнями. Листування тривало ще два роки, але поступово згасало. Зустрілися вже тоді, коли обом це було вже не потрібно. Так і згасло кохання душ у листах ― без єдиного фізичного дотику. Їхнє почуття залишило тільки сотні амурних послань. Але більшість із них, згідно з останньою волею дочки Марини Цвєтаєвої ― Аріадни, опублікують не раніше середини ХХІ століття. До цього часу можемо лише поверхово судити про епістолярний роман двох великих людей. Останнім коханням Цвєтаєвої став режисер Арсеній Тарковський. Він ніби рятував її від порожнечі, в якій Марина перебувала після повернення з еміграції. Жінка була розбита, але залишалася сильною, різкою, правдивою. Це і завадило Арсенію. Він говорив, що з поетесою було надто важко. Тарковському присвячений останній вірш Марини, після чого вона наклала на себе руки, бо, як сама написала в передсмертній записці, «зайшла в глухий кут».
