Художник Олег Шупляк (на фото) пропонує новий погляд на класика-ювіляра...
Художник Олег Шупляк (на фото) пропонує новий погляд на класика-ювіляра...
Ярослава ТИМОЩУК
Образ Тараса Шевченка з’явився в моїй творчості у 1991 році. Написав його портрет, застосувавши прийом ілюзії. Це не новаторський метод, але й не надто поширений нині. Оптичний обман використовував ще Сальвадор Далі. Студентом мене вразила його картина «Невільничий ринок з незримим бюстом Вольтера». Захотів випробувати цей прийом, намалювавши щось наше, українське. Щоб були і Дніпро, і кручі, і кобзарі. Україна якраз тоді здобула незалежність, творилося легко. Згодом назбиралася ціла серія робіт із прихованим змістом, які називаю двовзорами. Серед інших класиків зобразив Івана Франка, Лесю Українку, Богдана Лепкого. Картини стали популярними, коли розмістив їх в інтернеті. Вони подобаються не лише українцям. На «Фейсбуці» зображення збирають десятки тисяч лайків від користувачів з інших країн. Нетрадиційний живописний прийом виявився ефективним. Ми звикли бачити Шевченка в шапці, з вусами, а я показав інший ракурс. Мистецтво повинне трохи провокувати, щоб привернути увагу, але не заради епатажу. Шевченко — такий самий феномен України, як Січ, козаки, Майдан. Йому не загрожує перетворення на забронзовілого класика, бо він завжди був із народом. Ідол — це Ленін. Усюди ставили йому пам’ятники, а тепер всі вони летять одним махом. Тоді як Кобзар — вічний. Він незримо присутній і на нинішній революції. Моя остання робота, над якою працюю, — про «дух, що тіло рве до бою», про Шевченка на барикадах Києва. Митцям злочинно залишатися осторонь, коли в країні вирує революція. Вони мають бути з народом — і не тільки за титулом, як заслужені чи народні, яких ніхто не знає. Я відклав усі свої справи і працюю, аби бути корисним Майдану. Художник — боєць ідеологічного фронту. Він може не бути на барикадах фізично, але у творах —обов’язково. Я намалював понад 30 політичних злободенних плакатів, які висіли і перед «Беркутом». Сподівалися так достукатися до силовиків. Раніше не малював карикатур, але час такий, що доводиться перекваліфіковуватися, йти людям на поміч. Найбільше тішать відгуки глядачів — значить, недарма старався. Треба оперативно працювати й відразу реагувати на події, бо завтра станеться щось нове. Натхнення не шукаю — його зараз удосталь. Ідеї витають у повітрі — аби був час їх втілювати. Коли дивлюся на беззбройних людей, яких убивають, а вони не панікують, не тікають, то розумію: це ключовий історичний момент. На твоїх очах людина зі смертної стає святою. Простий хлопчина перетворюється на праведника. Без національного мистецтво знебарвлюється. Хай які красиві роботи можна побачити на вернісажах, але вони однакові і в Петербурзі, і в Парижі. Національне не означає, що має бути калина і шаровари. Це передусім — колорит, зашифровані культурні коди, як у вишиванці чи в писанках. Коли малюю, слухаю гурт «Гайдамаки», який виконує пісні на слова Шевченка. У мене вдома є і його портрети, і книжки, але головне — щоб Кобзар був у серці, а не на стінах і поличках. На логотипі, який переміг у Всеукраїнському конкурсі до 200-річчя Тараса Шевченка, зобразив Кобзаря молодим. Він — юний, сповнений надій, з перспективами. На картині йому стільки років, як зараз нашій державі. У молодої нації все попереду.
Довідка «Волині»: Олег ШУПЛЯК, 47 років, художник, проживає в місті Бережани Тернопільської області. Викладає в місцевій дитячій художній школі, в якій свого часу навчався. Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту (нині Національний університет «Львівська політехніка»). Коло його зацікавлень — станковий живопис, реставрація, церковний розпис. Прославився як автор картин із подвійним змістом, які називає «двовзорами». Торік переміг у конкурсі на найкращий ескіз логотипа відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка (на фото). Емблему художника використають у буклетах, каталогах, в оформленні інтер‘єрів приміщень, де проходитимуть заходи до ювілею Кобзаря. Працює в невеличкій майстерні на горищі. Вважає, що для творчості потрібна тиша. «Художник — як монах у келії», — каже.
На фото: Кобзаря бачимо, хоч насправді він не намальований.
