«ТА ЩЕ Б ХОТІЛА ТВОЇХ ДІТОК БАВИТИ»

Знаменита українська співачка Соломія Крушельницька (на фото) у 17 років постала перед першим вибором. За тодішніми галицькими законами доньці священика і нареченій поповича не випадало марити співом та музикою, та ще й мріяти про сцену — треба було думати про господарство і жити як належиться...

Коли Солюня зрозуміла, що її майбутній чоловік, красивий чорноокий Зенон Гутковський, не поділяє її захоплень та поглядів на світ, «не любить співу, а замість опери воліє цирк», вона, гірко плачучи, зізналася братові, що не хоче того весілля, але боїться зганьбити родину. І тоді батько не дасть занапастити свою дитину: він наважиться піти проти громадської думки, не побоїться осуду та пліток і відправить дочку до старшої сестри Осипи — у польське місто Ниськ.
Соломія вперше була змушена залишити рідний дім і поїхати у добровільне заслання. Але, здається, гіркота першого кохання та першого розчарування далася їй легко, адже вона була зовсім молодою і прагнула здійснити свою мрію — вчитися музики і співу. Та й усе життя ще було попереду.
У 19 років Крушельницька починає навчання у Львівській консерваторії. Тоді вона познайомилася з адвокатом Теофілом Окуневським. Вони часто зустрічались, якось він запросив її на вечірку, а згодом — освідчився. Соломія хотіла бачити його знову, хотіла ходити з ним вулицями Львова, співати для нього. Але не була певна, що Окуневський до кінця розуміє її одержимість співом. Коли ж наступного дня вона збилася, виконуючи арію, чим викликала гнів професора, то більше не дозволила собі дати волю почуттям. Соломія, можливо, всупереч власному серцю, переборола себе.
Дівчина ще завзятіше береться до роботи, успішно закінчує консерваторію, а далі дебютує у Львівському оперному. Пізніше в листі до Михайла Павлика вона, вагаючись, напише: «…без праці жити не можу, але і жити мені хочеться, тобто ужити всього на цім світі… Як погодити ті дві крайності?..». На що Павлик відповість: «… Ви маєте пронести славу нашої пісні… До дітороддя є мільйони, а велика співачка Соломія Крушельницька — одна».
Ще не раз випаде Соломії можливість вибирати, і той зрілий вибір вже не буде легким і безболісним, як у юності, — він вимагатиме справжнього зречення, тяжкого зречення, зречення материнства. І тоді навіть на самій вершині слави, під дощем квітів та громом оплесків Соломія–жінка, Соломія–мати тихо дорікне Соломії–співачці своєю ненародженою донечкою. Але це буде згодом...
Після навчання в Італії прийшли успіх, визнання і захоплення, сцени Франції, Іспанії, Америки… Це був тріумф. Хай де виступала знаменита співачка, вона завжди відчувала себе українкою і славила свій народ, його пісні… У неї закохувалися, але вона, як написала в листі до Михайла Павлика, «…зіставила всі гадки про життя на боці, а віддалася всією душею мистецтву».
Чи жаліла про те? Напевно, ні. Твердо ні. Та в серці Соломії пекучою блискавкою зринатиме гіркий лист її матері Теодори Крушельницької: «Сонечко, Солюню, прости мене, ти всесвітньо знана артистка, але серце моє стигне… Бо я мати, я вас восьмірко виносила під серцем. Вона, моя фантазія, теж, бувало, сягала за обрії, за небокрай… Та я кроку не могла ступити без мислі о вас… Ти пішла найдальше, стала великою людиною. То добре, Солюню. Та ще б я хотіла твоїх діток бавити. Не судилося, мій соловейку…».
Залишилася нездійсненою та солодка, наймиліша мрія Соломії–матері, і лише на крихту здійснилась інша мрія — мрія Соломії–співачки — співати для свого народу. Її голос звучав по усьому світу, її запрошували найпрестижніші театри, і скрізь був тріумф. Мілан, Рим, Париж, Неаполь, Мадрид, Лісабон, Варшава, Петербург — присуджували їй золоті корони й вінки.
Коли Соломії Крушельницькій було трохи за сорок, вона пішла зі сцени, вважаючи, що всі партії її репертуару написано для молодих жінок. Присвятивши себе тільки концертній діяльності, співачка виконувала старовинні, класичні, сучасні й народні пісні сімома мовами — італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською та російською. Однак усі концерти закінчувала виконанням українських народних пісень. В Італії Крушельницька прожила понад сорок років. Після смерті свого чоловіка, італійського адвоката Чезаре Річчоні, вирішила повернутися на батьківщину. З 1944 року Соломія Крушельницька професор Львівської консерваторії ім. Лисенка.
Востаннє Соломія Крушельницька вийшла на сцену 1949–го. У Великому залі Львівської філармонії 77–річна співачка вкотре підкорила публіку надзвичайним голосом і артистизмом. Це був майстер–клас славетної Соломії… Мало хто знав, що вона вже хворіла на рак горла. Можна тільки припустити, якою ціною давався їй спів… Через два роки її не стало. Поховали Соломію Крушельницьку на Личаківському цвинтарі, у Львові. На могилі — юний Орфей з арфою в руці — символ музики, якій вона присвятила все своє життя. У пам’ять про неї в незалежній Україні засновано міжнародний конкурс оперних співаків імені Соломії Крушельницької. На її честь перейменовано Львівський оперний театр.