Жанна, впоравшись із буденними хатніми справами, вкладалася спати. Петро ще додивлявся улюблений кінофільм. Коли такої пізньої пори до них постукали, Крилюки стурбовано переглянулися...
Марія КОРНИЛЮК
Жанна, впоравшись із буденними хатніми справами, вкладалася спати. Петро ще додивлявся улюблений кінофільм. Коли такої пізньої пори до них постукали, Крилюки стурбовано переглянулися. З коридору почувся плач немовляти, й вони обоє поспішили до дверей. За порогом стояли розпашілі Зоряна та зять Михайло. Дочка зразу випалила цілу тираду: — До баби більше не піду. Вже дістала своєю наукою. Хай знає, як втручатися в наше життя! Зять переминався з ноги на ногу, опустивши додолу очі. Звісно, йому було й бабцю шкода, бо з пелюшок його вигляділа, і коханій дружині заперечувати не хотілося. Пристрасні почуття до неї після шлюбу розгорілися ще з більшою силою. Батьки були просто ошелешені словами своєї Зоряни, яка останнім часом геть від рук відбилася. Петро першим вийшов із заціпеніння і впевнено вигукнув: — А хто тебе, доцю, серед ночі з дитиною на руках примусив змінювати місце проживання? Коли заміж хотіла, то чомусь не цікавилася нашою думкою. Запам’ятай святе правило: як постелиш, так і виспишся. Назад дороги нема. — Ще ви мені тут задумали мораль читати? Дайте пройти! — і хотіла прошмигнути в кімнату. Батько не дозволив. — Е ні. Ти вже нас і так дістала своїми вибриками. Вчитися в університеті бажання не виявила, бо, бачте, захотіла все й відразу: хлопця гарного, грошей повні кишені. А сама й досі борщу зварити не вмієш, не кажу вже, щоб пироги спекти. Бабуся Прохорівна, на жаль, нас тоді не послухала. Кімнату найбільшу та найсвітлішу у квартирі виділила, свіженькі продукти з ринку щодня приносить, їсти замість тебе варить. Усе сподівалася, що совість в онукової жінки заговорить. Але ж треба, щоб вона ще була. У розмову втрутилася й мати. — Охолонь, дочко, — обізвалася. — Прийдете серед дня — поговоримо. Не подобається з бабусею жити під одним дахом — наймайте квартиру, платіть за неї. Ваше право. А з малятком серед ночі нема чого носитися. Нами більше командувати не будете. Петро різко зачинив двері перед молодими. Тєї ночі заснути не змогли. Перебирали своє життя, згадуючи, коли саме любов перетворилася на надмірну опіку донькою. Робочий тиждень минав повільно як ніколи. Колеги відразу помітили зміни настрою Жанни. Усі дружно почали давати їй поради. А донька не телефонувала. Батьки вирішили, що більше не дадуть вилізти їм на голову, бо й так уже пожинають плоди надмірної любові. У жовтні в Прохорівни був день народження. І Жанна з Петром, незважаючи на суперечку з дітьми, пішли привітати стареньку, для якої весь світ замикався на внукові. Спочатку бабуся зустріла їх розгублено. — Це вам, рідненька, — промовив Петро, простягаючи подарунок і розкішні хризантеми. З очей іменинниці струмочком полилися сльози. — Ви на мене не ображаєтеся? — промовила, скрушно хитаючи головою. — Низько голову перед вами схиляємо, перед вашим терпінням, — упевнено сказала Жанна. Коли Жанна взяла відпустку й терміново поїхала із села доглядати свою матір, яка раптом занедужала, до лікарні потрапила й зятева бабуся. Зоряна знову хотіла перебратися на проживання до батьків, бо чоловік весь час на роботі, а їй цілими днями з малим день роком видавався. Петро тоді сказав, як відрізав: — На матір не надійся перекинути всі свої турботи. Їй до пенсії якось доробити треба. А тобі, дорогенька, біди нема. Сидиш у теплій квартирі зі всіма вигодами, з нудьги марудиш. Чоловік добрі гроші приносить, для тебе старається. Не передивляйся підряд всі серіали. Щось смачне зготуй, до бабусі не полінуйся зайвий раз у лікарню зайти, розрадити її. Вона ж для вас так старалася, що й занедужала бідолаха. Моя мама семеро нас виняньчила, ще й на полі лад давала. А прибирання хатнє й роботою в селі ніхто не вважав. *** Коли Жанна зайшла в палату до Прохорівни, то її на місці не було. Аж серце защеміло в жінки. Але сусідки по лікарняних ліжках наввипередки почали їй розповідати, як бабуся почувається. Одна з них заздрісно мовила: — Якби в мене була така внучка, то я сюди б не потрапила. Ото дитина! Розпитає і як борщ зварити, і що їй принести. Цікавилася, як пироги пекти. А в самої ж малюсіньке на руках. Щодня прибігає. Навіть радиться, де на ринку купувати краще. Бабі є чого обома руками триматися за життя. Та й вона, видно, турботлива, бо хвилюється, що клопоту дітям завдала своєю хворобою. Так правнуком тішиться! Лікар повідомив Жанні приємну новину, що його пацієнтка останнім часом аж помолодшала, вогники радісні в очах засвітилися, навіть жартувати почала. Отже, лікування пішло на користь. Лише Жанна знала: Прохорівну підняло з постелі відчуття, що вона стала потрібною тим, хто з нею поруч. І Петро вдома теж, мабуть, перший раз за останні місяці посміхнувся й промовив: — Деколи й батьківське «ні» може зробити добру справу. Дружина із сумом додала: — Твоя правда, чоловіче. Як мама не зуміла підготувати до життя, то хай вчать чужі люди.
