КУПІТЬ НА ЩАСТЯ РОЖЕВІ ТУФЛІ

— Нам потрібно розлучитися.
Що нам потрібно? — не розчула Неля через гамір і оголошення про реєстрацію на черговий авіарейс. Вона розглядала вітрину, на якій красувалося взуття на всі смаки. Блідо-рожеві туфлі виглядали вишукано і стильно. Вони пасуватимуть до її нового костюма. Неля любила купувати щось в аеропортах. І любила аеропорти. Поспіх і чекання, приліт-відліт, емоції, емоції… Ця метушня була схожа на її невгамовний характер

Ольга ЧОРНА

– То що нам потрібно? — перепитала Неля в чоловіка.
— Розлучитися, — відповів Костя.
— Ти приревнував мене до чергової пари туфель?
— Я серйозно, Нелю…
Через раптове заціпеніння вона не почула, що оголосили реєстрацію на їхній рейс. Найвірніший, найнадійніший, найкращий у світі Костя, її Костя, і… розлучення?
— Нам треба йти, — мовив чоловік.
Неля не знала, що має сказати Кості. Ні слів, ні думок. Відчувала: він чекає на її реакцію і готовий вислухати будь-що. А вона мовчала. І в літаку мовчала. «Мабуть, Костя прийняв рішення ще перед поїздкою на відпочинок, — подумала. — Просто не хотів псувати настрій. Хто вона? Коли і звідкіля взялася? Не буду запитувати ні про що. Хай сам розкаже».
Неля витримала довгу паузу — аж до приїзду додому. Костя про щось запитував, щось говорив. Мовчання було спасінням від сліз, готових будь-якої миті випасти рясним дощем.
— Вона — моя колишня пацієнтка. Оперував її.
— Давно?
— Що? А… Півроку тому.
— З любові чи з жалю йдеш до неї?
— Вона беззахисна. Схожа на мишку. І як двом дітям сама раду дає? Ти сильна. А вона не така.
— Мені легше буде давати раду одній дитині. Мене не треба шкодувати. І мені можна зіпсувати життя.
— Максим дорослий, зрозуміє.
— У 12 років — дорослий?
— Я зустрічатимусь із сином. Допомагатиму. Буде як раніше.
— Не буде як раніше. І ти це чудово знаєш…
— Нелю…
— Ти кохаєш ту мишку?
— Кохаю…
— Що ж, хай щастить усім мишкам на світі! — кинула спересердя і почала витягати з шафи чоловікові речі.
— Може, зачекаєш до ранку? Куди ж я зараз, пізнього вечора?
— До мишки, в операційну… Куди хочеш!
«Я мушу купити ті блідо-рожеві туфлі! Мушу знайти їх!» — Нелі здавалося, що взуванка може стати порятунком від неочікуваної, безглуздої ситуації.
Нелю, а офіційно Неонілу Володимирівну, вважали хорошим юристом. Їй довіряли, консультувалися, просили допомоги і поради. Клієнтів не потрібно було шукати. Вони самі шукали зустрічі з нею. Коли ж проблеми торкнулися її — розгубилася. Випотрошування шафи було єдиним протестом і розрадою.
На роботі намагалася триматися, як завжди, впевнено. Ніхто й не помітив, що очі посмутніли. Лише прибиральниця, тітка Дуся, котра називала всіх працівників «контори» дітьми, сказала:
— Володимирівно, дитинко, щось ви невеселі. Не з таким настроєм повертаються після відпусток. Моя справа — ганчірка і відро, але я ж бачу… Звиняйте, дитинко.
— Костя пішов… до іншої.
Тітка Дуся на всяк випадок присіла на найближчий стілець. Приклала руку до серця. Перевела дух. І якось буденно, по-простому мовила:
— Це як розлад шлунка: помучить і минеться.
Неля здивовано глянула на прибиральницю і… смачно розсміялася. А тітка Дуся, наче досвідчений психолог, додала:
— Жоден чоловік на світі не вартий навіть однієї жіночої сльози, дитинко. Дорогі, ой, дорогі ті сльози. Ціни їм нема.
— А лікарі кажуть, що деколи треба плакати — для профілактики.
— Ті, що кажуть, хай собі й плачуть. Профілактика… Придумали.
— Дякую вам, — Неля обняла тітку Дусю.
— Нема за що, дитинко. Минеться, минеться, — прибиральниця заповзято почала витирати Нелин стіл, на якому не було жодної пилинки.
Неля намагалася компенсувати синові Костеву відсутність і зраду. Вони разом смакували Максимовим улюбленим морозивом, грали відеоігри, їздили в старовинні замки — син любив подорожі. А Максим чемно ходив із матір’ю по магазинах і намагався допомагати по господарству.
Вона вкотре приміряла рожевий костюм. Ах, якби тоді купила ті туфлі…
— Ма, ти така класна! Гарна! Нічого наш тато в жінках не розуміє, — по-дорослому мовив син.
— Макс…
— Що? Я правду кажу. І в нашому класі це всі знають.
— Це також входить у шкільну програму?
— Ма, ми вже не діти.
Неля погладила синову голову. Він шморгнув носом…
(Закінчення — в наступному номері).