Хто забуває батьківський поріг, той залишається людиною без минулого, без родоводу...
Хто забуває батьківський поріг, той залишається людиною без минулого, без родоводу. Таких називають манкуртами. Відчуття рідної домівки пов’язане, в першу чергу, з мамою. Маленьким і беззахисним приходиш ти в цей світ і поринаєш в ніжність материнської любові і турботи. Чуєш лагідний голос неньки, яка співає над ліжечком, і це найкращі пісні твого життя. Ти віриш, що мамин поцілунок залікує розбите коліно. Ти знаєш, до кого бігти за захистом. У материнському погляді ти ніколи не побачиш фальші і хитрощів — він завжди випромінює щедрість, доброту і щирість. Очі матері, начебто бачать тебе наскрізь, заглядають у душу, і тоді ти відчуваєш особливу близькість з нею. І нічого дорожчого від цього відчуття нема на світі! Для кожної дитини її мама — найкраща. Моя мама — дійсно краща з мам. Уся наша родина дружна і щаслива завдяки їй. Нас у неї троє. І всі хлопчики. Мама іноді , жартуючи, каже: “Не троє хлопчаків у мене, а четверо”. Це вона має на увазі ще й тата, коли він пустує з нами нарівні. У ці хвилини мама зітхає, жалкуючи, що Бог не дав їй дочки. Але ми знаємо, що це не серйозно, що вона усіх нас дуже і дуже любить. Головне в нашій мамі — це те, що вона завжди, як я тепер розумію, рахувалася з особливостями наших характерів. Ніколи не намагалася зламати, підкорити. Карати за гріхи — карала, але ніколи не принижувала, тому що бачила в кожному Людину. Мама вчила нас бути дружними і завжди виручати одне одного у важких ситуаціях, пам’ятати, що у світі немає нічого дорожчого, ніж міцна родина, де один — за всіх і всі — за одного. І для кожного з нас мама — це своєрідний стимул: нам хочеться стати кращими, розумнішими, добрішими, робити все так, щоб вона пишалася своїми дітьми. Михайло КАПІТУЛА. с. Ватин, Горохівський район.
