НЕЗАКОННИХ ДІТЕЙ НЕ БУВАЄ

Всі вони, незалежно від того — в шлюбі народились чи поза ним, наділені рівними правами в суспільстві
Я ще пам’ятаю, як в когось з моїх ровесників — дітей повоєнного покоління — у свідоцтві про народження в графі “батько” був прочерк. Це згодом матері-одиночки могли записати ім’я батька на свій розсуд. Нехай і вигадане. Це вже був крок до цивілізації, який ліквідовував у документах клеймо “безбатченків”.
Проблема позашлюбних дітей не є новою, а тим більш, суто українською, — вона, як кажуть, вселенська. І в законодавчих нормативних актах, що стосуються сім’ї, є відповідний розділ про “визначення походження дитини”. Є такий розділ і в новому Сімейному кодексі України. Він увібрав, як висловилась начальник відділу реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Тамара КАЛИНОВИЧ, європейський досвід. В цьому Тамара Іллівна мала можливість переконатись недавно, коли представляла Україну на міжнародній конференції “Сімейне право у Польщі та Європі і перспективи змін”, що відбувалась у Любліні.
— Учасники цієї конференції,— розповідає Тамара Калинович, — представники Франції, Словаччини, країн Прибалтики, Німеччини і, звичайно, країни-господаря Польщі. Теоретичні дослідження професорів, докторів наук доповнювались виступами практиків — працівників органів рацсів, які ділились досвідом, висловлювали свої пропозиції щодо змін в законодавстві з урахуванням цього досвіду.
— Якщо порівнювати наш Сімейний кодекс із законодавчими документами у сфері сім’ї європейських країн, то чи прослідковується якась різниця?
— По суті, ні. Зокрема, і визначення походження дитини (а це одне з питань, які обговорювались на конференції) відбувається, як і у нас, в органах рацсів за заявою батька чи в суді, якщо батьківство потрібно довести. Інша справа, як законодавство ставить питання про відповідальність батька і матері за дитину, народжену поза шлюбом. Я вважаю, що наше сімейне законодавство ще недостатньо чітко визначає цю відповідальність. Мабуть, тому і маємо такі печальні факти, про які не раз повідомлялось в пресі: народила молода жінка (чи й не дуже молода) дитину і... викинула її. Чи в кращому випадку передала в Будинок дитини. А чому вона це зробила? Чому її ніхто не зобов’язує фінансово підтримувати сина чи дочку навіть в державній установі? Обходиться все здебільшого судженнями на рівні моралі. Хтось скаже на адресу такої “зозулі”: “Ганьба!”. А хтось і виправдає її: мовляв, не готова ще до ролі матері, не може забезпечити немовляті елементарних умов, — то краще нехай вона буде на утриманні держави.
— Це крайність, хоч і стала сьогодні вже звичністю. Але ж є позашлюбні діти, що народились в благополучних пар, які просто не зареєстрували свій шлюб...
— В усіх країнах є фактичні шлюби (пробні, як їх ще називають). І останнім часом всюди в якійсь мірі надається правовий режим таким незареєстрованим шлюбам. Але у випадку народження дитини в такому фактичному шлюбі так само потрібна процедура визнання батьківства за заявою батька чи за рішенням суду. В європейських країнах діти не обділені у своїх правах, незалежно від того в шлюбі вони народились чи ні. Хоч, до речі, у Франції, коли мені у свій час доводилось знайомитись із законодавством цієї країни щодо позашлюбних дітей, відмінність така ще років десять тому була. Позашлюбні діти, зокрема, не мали однакових прав стосовно спадщини, були ущемлені в інших правах, коли йшлося про матеріальні відносини. В нашому законодавстві — і в старих правових актах, і в новому Сімейному кодексі України — діти, так би мовити, не поділені на категорії. Вони не винні, що їх батьки, не будучи в шлюбі, нажили їх.
— Чи часто доводиться мати справу із визначенням походження позашлюбної дитини?
— Часто і, на жаль, останнім часом таких випадків все більше. Я думаю, що ця тенденція залишиться на майбутнє. Адже новим Сімейним кодексом України надано правовий режим незареєстрованим шлюбам. Діти будуть народжуватись поза шюбом — від цього ми нікуди не дінемось.
— У законодавство внесені зміни на користь цих фактичних шлюбів. Мабуть, просто враховано реальність.
— Звичайно. Може, таким чином буде реальна статистика з приводу того, скільки в нас фактичних шлюбів.
— Ви вже говорили про покинутих дітей. Часто ці хлопчики та дівчатка, які виявились непотрібними своїм матерям, знаходять сім’ю в прийомних батьків. Чи з’явилось щось нове в Сімейному кодексі стосовно усиновлення?
— Тепер, наприклад, можна усиновлювати і повнолітніх, якщо вони живуть одиноко, не мають батьківської опіки. В кожному конкретному випадку вивчається ситуація з урахуванням всіх обставин. Я боюся, що можливі зловживання, — таке усиновлення повнолітньої особи переслідуватиме якусь корисливу ціль.
— А ось як трактується тепер вимога про збереження таємниці усиновлення?
— Як і раніше, посадовим особам забороняється розголошувати інформацію щодо усиновлення. Але передбачається ось що: якщо дитина, якій виповнилось 14 років, шукає інформацію про своїх батьків, то ми маємо право надати її.
— Ви особисто цим правом уже скористались?
— Зовсім недавно прийшов молодий чоловік (йому років 25), який знає, що він усиновлений. З цього його прийомні батьки не роблять таємниці. ( А точніш, уже не роблять, бо, як з’ясувалось з розповіді чоловіка, дідусь постійно давав йому зрозуміти, що він чужий в родині. І, врешті-решт, розкрилась таємниця). “Я хочу знати,— сказав чоловік,— хто моя мати? Де вона жила?”. Піднявши документи, я з’ясувала, що його мати була зовсім юною, п’ятнадцятирічною, жила в одному з районів Волині. З подальшої розмови стало ясно, що мій відвідувач настроєний знайти цю жінку.
— Це теж проблема, адже в колись п’ятнадцятирічної, а тепер зрілої жінки, можливо, є своя сім’я, яка не знає про цього позашлюбного сина.
— Ми з цим чоловіком говорили і про те, що пошуками рідної матері він може образити і своїх прийомних батьків, і порушити усталене життя жінки, яка його народила. І мене приємно вразила позиція співбесідника. Він сказав, що у випадку таких пошуків це буде таємницею для прийомних батьків. А стосовно того, що мати народила його, будучи такою юною, і віддала в Будинок дитини, то чоловік розсудливо зауважив: “А я її не звинувачую ні в чому”. Мовляв, по-різному буває в житті: може, це була велика любов, а, може, обставини змусили відмовитись від дитини? Головне, що ця жінка подарувала йому життя — і за це він їй вдячний. Судячи з таких міркувань, чоловік якщо й знайде свою матір, то постарається зробити це делікатно.
— А як, на вашу думку, чи варто прийомним батькам тримати в таємниці усиновлення?
— Це залежить від обставин у сім’ї, від того, як складаються стосунки. Деякі прийомні батьки, як тільки дитина підростає до того віку, що здатна їх зрозуміти, розповідають, що нерідні їй. І цим самим вони захищають себе від того, що колись знайдуться “доброзичливці”, які зроблять це за них. Але тоді це вже може обернутись драмою.
Бесіду вела Катерина ЗУБЧУК.