Хочу звернутися до юних дівчаток (та й до хлопців), залишених напризволяще наодинці із своїми суперечливими почуттями, особистими проблемами...
Доброго дня, Катерино Василівно! Уявляю, які найполярніші думки і міркування висловлять в листах читачі з приводу публікації “Чи не “скороспілі” ваші почуття?” в попередній добірці “Любить! Не любить!”. Буде все: від сердитого “А яке кому діло?” та “Ганьба!” (з посиланням на давні українські народні традиції) до безпорадного і завжди актуального: “А як же бути?”. Скільки людей, стільки й різних доль, характерів, прагнень. Та всіх нас об’єднує одне спільне правічне бажання — бути щасливими, бути коханими і кохати. Але ж як не помилитися, як відшукати ту свою половинку, ту єдину рідну душу, призначену тобі Творцем і Долею? Здавалося б, які можуть бути сумніви чи дискусії з приводу так званих пробних шлюбів. Тим більше в наш “беззабобонний” час та враховуючи досвід дошлюбних стосунків там — на “вільному, розкутому” Заході. Здавалося б... Але давайте знімемо рожеві окуляри і оцінимо нашу дійсність, співставимо бажане й реальне. Я зовсім не для того після довгих вагань взялася за ручку, щоб поморалізувати чи просто побурчати. Похвально, що, як стверджує статистика, молоді люди почали вступати в шлюб дещо пізніше, — значить, то вже крок виважений, обдуманий. Нехай вони самі розбираються у своїх почуттях і стосунках. А я хочу звернутися до юних дівчаток (та й до хлопців), залишених напризволяще наодинці із своїми суперечливими почуттями, особистими проблемами. Чого гріха таїти, не в багатьох сучасних сім’ях складаються довірливі стосунки між дітьми і батьками. А до психолога чи за телефоном довіри можна звернутися в кращому випадку хіба що у великому місті. Залишається вулиця і... телевізор з його низькопробними закордонними фільмами, які виховують викривлені уявлення про мораль, про інтимні стосунки. Бо насправді і нібито легковажні французи, і прагматичні американці ставляться відповідально, бережно до створення сім’ї і до родинних обов’язків. А наша дрімуча сексуальна безграмотність?! Катерино Василівно, якось в одній із ваших недавніх розповідей про статечну подружню пару героїня публікації на делікатне запитання, чи не виникало в неї впродовж сімейного життя бажання завести, так би мовити, роман на стороні, відповіла приблизно так: “Я дуже любила і поважала себе, щоб собі це дозволити”. Саме такої любові і самоповаги хочеться побажати і юним закоханим — вони вбережуть від багатьох гірких розчарувань і бід. Не хочу повторювати банальних істин, але все ж скажу, що дівчатка і хлопці зліплені природою-матінкою з різного тіста (навіть відповіді студентів підтверджують це). А життя — то довгий марафон. І потрібно керуватися не лише серцем та емоціями, а й розумом, щоб не здався той марафон тяжким і виснажливим. Якщо знайдеться можливість опублікувати цей мій лист (може, дещо сумбурний), то, будь ласка, надрукуйте і вірш-замальовку із життя і ... усміхніться на моє бурчання.
Бабусі древні — ластівки на дроті Перед відльотом у далекий вирій Снують розмови тихі та скорботні Біля під’їзду на лавчині сірій. Як то тепер перевернувся світ — Не те життя, не та мораль і звички, Дівчатко йде — оголений живіт, Бруківку крешуть модні черевички. І де, скажіть, колишня скромність, де? І цнота де поділася дівоча? Сучасна юність вулицями йде, А старість вслід від заздрості буркоче. Та в буркотінні тому й крихти зла Нема до вас, красуні супермодні. І кожна з них, що хочеш, віддала б, Щоб легше в світі вам жилось сьогодні. І щоб не знали ви тих бід гірких, Що їм в житті нелегкому зустрілись. Бабусі древні, спершись на ціпки, Біля під’їзду на лавчині всілись. Марія ТАРАСИЧ. смт Іваничі.
