«Реформи починаються тоді, коли закінчуються гроші»
Китайці бажають недругам: «Щоб ти жив у час перемін». Схоже, що й українцям хтось цього набажав-наворожив — і то надовго. Ми вже навіть звикли жити в епоху безкінечних змін, які стабільності не несуть, а лише розхитують нашого човника, що гордо вирушив у плавання посеред шторму до щасливого майбутнього. І, певно, немає такої сфери життя, у якій би він не наштовхувався на підводні рифи, а то й на величезні айсберги, які просто невідомо звідки беруться при таких чудових намірах
Лариса ЗАНЮК,
редактор відділу освіти газети «Волинь–нова»
Тільки наобіцяли підвищення мінімалки, як одразу стало зрозуміло: не наздогнати зарплаті тарифів – нерівні сили на біговій дистанції. Треба комусь дати дорогу. Профспілковим працівникам поступатися набридло і минулого тижня вони знову вийшли на акцію протесту разом із невдоволеними студентами: Верховна Рада і їм підвищить стипендії (здається – яка радість!), але для найбільш успішних, а це те ж саме, що відібрати в одних і віддати іншим. Певно, сповідують правило: краще менше, але краще. Із 70 % студентів стипендія світить тільки половині, та й тих тепер визначатиме вчена рада ВНЗ. Знову стимулюємо процвітання корупції у вишах? Бо ні про що інше це не свідчить.
То це і є ті геніальні вирішення, до яких так довго нас готувало Міносвіти? Вони вже точно не мотивуватимуть студентів до кращого навчання, а навпаки — підштовхнуть закрити підручники та йти на пошуки будь-якої роботи заради виживання у великому чужому місті. «А, зрештою, навіщо вища освіта, якщо оплата праці творчим і технічним працівникам однакова?» – такого наслухалися студенти біля бюджетників зі стажем. Для чого ж тоді складати ЗНО, наймати репетиторів, навіщо взагалі вчитися у виші? А у школі нам багато дають знань для життя? Учні оперують числами з від’ємними показниками, підносять їх до степеня, визначають синуси й косинуси, а в реальності не можуть підрахувати, скільки рулонів шпалерів треба, щоб обклеїти кімнату. І таких прикладів безліч із кожного не пристосованого до життя шкільного предмета.
Пригадався репортаж кореспондентки ТСН із Британії, де на уроці математики учні міркують, чому міст не зносить вітром, а на історії сміливо дискутують з учителем. Їхній педагог, що приїхав на запрошення у київську школу, щиро дивується: тут штудіюють англійську 11 років, чому ж розмовляти нею не можуть? У британській середній школі вивчають всього 3 предмети, а не 20, і таки отримують і результат, і задоволення.
«Коли ж ваші діти малюють, співають, граються нарешті?» – запитує іноземець. Що йому відповісти? Що ми своїм дітям наймаємо трьох репетиторів, аби вступили у ВНЗ, де їхнє навчання без стипендії зазвичай «накривається» торгівлею якоюсь шаурмою? То де ж мотивація і в чому захована реформа освіти? Як казав російський опозиціонер Борис Нємцов, «реформи починаються тоді, коли закінчуються гроші». Ніхто й не сумнівався.
А, до речі, що ми можемо гарантувати своїй дитині, навчаючи її переходити тільки на зелене світло? Всі гарантії дуже умовні – якщо не їхатиме п’яний водій, якщо не з’явиться ще одна реформа, яка заперечує дві попередніх, якщо… Залишається просити: «Господи, збережи нашого малого човника у часи великих реформ!»
