«Мог уничтожить маленькую европейскую страну», але «по-чорному» таксує в Україні
Поїзд «Ковель – Київ» прибуває у Коростень на Житомирщині о четвертій годині ранку. Щоб дістатися о такій порі в сусіднє селище за 7 кілометрів, потрібно брати таксі. Але водії вперто відмовлялися їхати за місто. Ледве вдалося вмовити одного, який згодився лише за подвійну оплату. Коли сіли у стареньке «Ауді» з роздовбаними дверцятами, сивий балакучий таксист відразу взявся нас інформувати про ситуацію в місті, Україні та світі
Кость ГАРБАРЧУК,
редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя
газети «Волинь-нова»
Довелося вислухати нічний монолог «совка» – у повсякденному житті намагаюся уникати таких людей, які все бачать лише в одному кольорі – чорному. В нинішніх негараздах винні Горбачов, Єльцин та Кравчук: «Такую страну угробили». Я не засуджую таких людей, котрі назавжди залишилися у Радянському Союзі.
Корінний сибіряк, який у розмові вживав питомо російські слова: «подворье», «кручусь как волчок», «стыд-то какой». Як розповів водій, він – колишній військовий, майор. За Союзу служив у ракетних військах стратегічного призначення й «легко мог уничтожить маленькую европейскую страну». На мою репліку «Для чого?» він лише буркнув: «Они же были нашими врагами». Неодноразово доводилося чути таке бахвальство від відставних радянських офіцерів, яких ще зі школи навчали: Радянський Союз – велика країна, але оточена ворогами й вони нам заздрять. Щось подібне нині відбувається в Росії – ми бачимо результат.
Тим часом таксист вів далі: вже 45 літ живе у Коростені, але такого бардака не бачив. До чого довели нинішні правителі країну та народ: крадуть усі – від двірника до Президента. В кожного свої можливості та апетити. Й став розповідати місцеві реалії-страшилки. В навколишніх лісах вже практично не залишилося дубів та сосен, лише криві берізки – всі дерева вирізали й вивезли в Європу. Цілими ешелонами. Хоча деревина вважається радіоактивною, бо їхній район межує із Народицьким, усього за 30 кілометрів – територія чорнобильської зони обов'язкового відселення. Звідтіля після катастрофи евакуювали місцевих жителів, але вже багато людей повернулося у свої домівки. Як вважає всезнаючий таксист, хто отримав свою дозу у 1986–му, просто не може жити без радіації.
Далі водій пояснив, чому у місцевих річках немає риби: у воду потрапили хімічні реактиви з меблевої фабрики, яка виготовляє волокнисту плиту з тирси. Внаслідок цього сталася екологічна катастрофа. А всю дохлу рибу зібрали, закоптили й продали в столиці: «Киев все сожрал и не подавился».
Наступна тема – земля, яку вже поділили. Тільки ще не визначилися, як бути з кріпаками.
Чим далі їхали, тим ставало страшніше. Чоловік продовжував розповідати неймовірні жахи, від яких кров холонула в жилах й бігали мурашки по шкірі – хотілося на повному ходу викинутися з машини й бігти світ за очі.
Він так азартно та натхненно лаяв українську владу, очевидно, отримуючи від цього якесь естетичне та емоційне задоволення. Тому на моє несподіване й провокаційне – на його думку – запитання: чому таксує без лічильника й не платить податків, сердито та роздратовано відповів щирою українською: «Панове, ми вже приїхали…»
