Через два роки спільного життя ми з дружиною одержали путівки у будинок відпочинку, що в Брюховичах під Львовом...
Через два роки спільного життя ми з дружиною одержали путівки у будинок відпочинку, що в Брюховичах під Львовом. Літня пора, казковий ліс — все для гарного відпочинку. Я брав участь у шаховому турнірі, а моя Галя вболівала за мене. Увечері на танцмайданчику танцювали допізна. Раптом на ясному небі, як кажуть, з’явилась чорна хмара. На танці прийшов молодий красень, який своєю зовнішністю нагадував мені Єсеніна. Як згодом з’ясувалось, він жив у Брюховичах, а в будинку відпочинку не лише танцював, а й вибирав собі підходящу наречену. Мав він рідкісне ім’я — Ярополк. І першою йому впала в око моя Галя. Запросив її на танець, не здогадуючись, що вона з чоловіком. Танцювала дружина неперевершено, отож, вся увага присутніх була прикута до них. В перервах новоспечений кавалер не покидав мою дружину: розпитував, звідки приїхала, не скупився на компліменти. Це, видно, моїй Галі дуже сподобалось — вона світилась від щастя. Я ж до них не підходив — дав повну волю. Розумів, що зробити жінці зауваження в такій ситуації — розписатись у своєму жалюгідному безсиллі. Наступного дня до нас підійшла наша землячка з Голоб. Каже Галі: “Навіщо він тобі? Я приїхала спеціально знайти нареченого — познайом мене з ним” (мова йшла, звичайно, про танцюриста з Брюхович). Галя не виявила бажання їх знайомити. А за шаховою дошкою я від чоловіків почув дещо насмішливе: “Дивись, щоб твоя дружина не поставила тобі “мат”. Я знав, що до “мату” далеко. Хоч мене вразило те, що шахісти звернули увагу на курортну пару. На танцях Ярополк запитав Галю: “Я бачив, що ти ходиш з якимось чоловіком — це родич?” “Трохи родич”, — відповіла, усміхаючись Галя. Відповідь була ризикована, адже я міг підійти і сказати: “Пішли, жінко, спати”. І тоді мимовільний розіграш розкрився б. Після танців я йду попереду до корпусу, моя дружина з кавалером — позаду. Правда, вона з ним не залишилась наодинці ні на мить — швиденько прибігла за мною в нашу кімнату. Ще б пак — це вже означало б перебрати міру. Хоч “міра” ця, мабуть, вже була перебрана. І мої знайомі по будинку відпочинку почали застерігати про “серйозні стосунки” між Галею і тим місцевим кавалером. Здавалось, я отримав ляпаса. Хоч-не-хоч, а закрадалась думка: “Невже Ярополк знайшов пристань у серці дружини?”. Я подякував за таку інформацію, прикинувшись незнайкою. Галя, що в цей час стояла неподалік, очевидно, все чула. Підбігла і схвильовано почала розпитувати: “Вони що, про мене говорили?”. “Так, про тебе, небоже”,— відповів я. “Все, скажу йому, що я заміжня”. Нелегко Галі було прийняти таке рішення — увага гарного чоловіка діє, як гіпноз. Після такого зізнання моєї дружини Ярополк сказав з подивом: “Я б ніколи не подумав, що це твій чоловік — він старий, малий і непоказний”. ... А потім, вже в своїх Голобах, ми наче помінялись ролями: дівчата, з якими дружила наша сім’я, натякали мені більш як на дружбу. Галя це добре бачила і ніби між іншим розкривала цих дівчат з негативного боку. Одне слово, намагалась скомпрометувати залицяльниць в моїх очах. ... Я веду до того, що прожили ми з Галею в парі довго й щасливо — срібне, а згодом і золоте весілля відсвяткували. Але це не означає, що все було у нас гладенько. Головне — вміти вийти із будь-якої ситуації. Можна навіть пробачити помилку, якщо любиш. До речі, до моєї дружини за роки нашого спільного життя сваталося шість наречених, не знаючи, що вона заміжня. Під гарячу, як кажуть, руку мені можна було б і зробити якісь “оргвисновки”. А це й були ті складні ситуації, з яких ми вийшли достойно. І з висоти прожитих літ я хотів би порадити молодим не поспішати руйнувати свою сім’ю, благополучно обминаючи спокуси, що неодмінно зустрічаються на життєвому шляху. Олександр ДИЧАКІВСЬКИЙ. м. Луцьк.
